РОЗДІЛИ


ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою № 4 П’ятдесят восьмої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, що відбувся в числах 19–20 листопада 2012 року Божого у Львові-Брюховичах


Висловлюємо щиру подяку організації  «Kirche in Not» («Церква в потребі») за підтримку цього видання


Душпастирський катехитичний порадник. – Львів, 2012. – 104 с.
З часу відродження Української Греко-Католицької Церкви в Україні минуло понад двадцять років. За цей короткий період, маючи все ж за плечима тисячолітню традицію, церковна спільнота здобула чималий досвід у катехитичному служінні. Душпастирський катехитичний порадник увібрав у себе це надбання й подає поради щодо організації катехитичного життя у своїй спільноті.
Особливістю цього видання є розгляд практичних моментів організації та функціонування парафіяльної катехитичної школи. Значну увагу порадник приділяє можливим шляхам звершення катехитичного служіння у трьох аспектах парафіяльного життя: молитовному, спільнотному та соціальному. Розглянуто питання місця катехизації у провадженні парафіяльних спільнот, організації прощ, екскурсій, християнських таборів. Розглянуто теж справу катехитичного служіння у специфічних середовищах: реабілітаційних центрах, студентських та військових містечках тощо.
Інформація, подана у Душпастирському катехитичному пораднику, адресована душпастирям Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви, які відповідно до свого уряду покликані дбати про належне катехитичне виховання ввіреної їм пастви. Прислухатися до цих порад можуть і безпосередні помічники священика: директори катехитичних шкіл, катехити, богопосвячені особи, семінаристи та студенти богословських навчальних закладів, які залучені до поширення Божої науки у парафії.


© Катехитична комісія Києво-Галицького
Верховного Архиєпископства УГКЦ, 2012


Всесвітлішим та всечеснішим
отцям-душпастирям Української
Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі брати в Христовому священстві!
Наш Божественний Спаситель перед вознесінням на небо заповів своїм учням: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 18–20). З цих слів випливає і наше спільне завдання навчати люд Божий християнської науки через катехитичне проповідування Слова Божого.
«Душпастирський катехитичний порадник», який ви тримаєте в руках, – це зібрані напрацювання катехитичного служіння, мета яких – допомогти вам як душпастирям і катехитам у ваших парафіях поширювати Добру Новину.
У пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» було сказано, що духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, а й катехитичним служінням. Тож у зв’язку з цим ще раз заохочую, запрошую, а якщо для когось є потреба, то, як ваш духовний батько, наполягаю: організовуйте катехитичні школи у своїх парафіях, навіть найменших, щоб кожен віруючий, від наймолодшого до найстаршого, щоразу глибше пізнавав правди святої віри впродовж усього свого життя.
Дбайте про те, щоб читання Святого Письма стало доброю традицією християнської родини і парафіяльної спільноти, а Біблія і Катехизм УГКЦ – настільними книгами ваших парафіян. Шукайте кожної нагоди, щоб налагодити належну співпрацю із загальноосвітніми школами, перебувайте в середовищі учнів, батьків і вчителів, памятаючи, що такий предмет, як християнська етика, попри свою важливість, не може замінити катехизації у парафії.
Шукайте собі помічників серед мирян-катехитів, тісно співпрацюйте з семінаріями та іншими освітніми богословськими закладами, з монашими чинами та згромадженнями.
Пам’ятайте, що катехизація є для того, щоб навчити вірних любити молитву та Святі Таїнства, тому використайте кожне Богослужіння, щоб виховувати і вести вірних до правдивого християнського життя.
Організовуйте для своїх парафіян прощі, екскурсії, походи і християнські табори. Творіть різноманітні парафіяльні спільноти: вівтарні і марійські дружини, молитовні братства, товариства тверезості та інші. Іншими словами, перебувайте зі своїми вірними та давайте їм приклад жертовного священичого служіння.
He оминайте своєю увагою людей потребуючих, бо дуже часто діти в інтернатах та реабілітаційних центрах, хворі в лікарнях найперше потребують Божого Слова і катехизації, любові й розуміння, а вже потім матеріальної допомоги.
Студентські містечка, військові частини та в’язниці – це ті середовища, в яких необхідна присутність священика-капелана. Але й парафіяльна спільнота, на території якої розташовані ці заклади, духовно відповідає за студентів, військовослужбовців чи в’язнів. Прошу вас, докладіть зусиль, щоб і вони пізнали Божу науку та навчилися згідно з нею жити.
Проголошуючи Слово Боже, пам’ятаймо слова слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), якими він у 1905 році звернувся у своєму посланні до духовенства: «Священик, котрий би і ревно в церкві працював, старався б про прикрашення церкви, про Відправу, про економічне піднесення народу, а занедбував катехизацію і школу, наразився би на то, що в короткім часі по нім з його праці нічого не лишиться».
Дорогі душпастирі, нехай ось цей Порадник стане вам допомогою у проголошені Слова Божого серед Божого люду. А я вимолюватиму в Господа щедрих дарів для вашої плідної праці. Як завдаток цього, уділяю вам своє архипастирське благословення.



Передмова
З часу відродження Української Греко-Католицької Церкви в Україні минуло понад двадцять років. За цей короткий період, маючи все ж за плечима тисячолітню традицію, церковна спільнота здобула чималий досвід у катехитичному служінні. Душпастирський катехитичний порадник увібрав у себе це надбання й подає практичні поради щодо організації катехитичного життя у своїй спільноті.
Ще кілька років тому в багатьох парафіях священики свою увагу у сфері катехизації спрямовували винятково на приготування дітей до Першої Святої Сповіді. Нині перед душпастирем стоїть значно ширше завдання: за посередництвом катехитичної науки подбати про виховання у вірі, воцерковлення всіх дітей, молоді та дорослих. Таке завдання можна вирішити, організувавши парафіяльну катехитичну школу. Помилковою є думка, що школу із систематичним навчанням за відповідною програмою та з різними віковими категоріями можна організувати тільки у великій міській парафії. Гарний досвід деяких парафій засвідчує, що й сільська громада під проводом активного душпастиря, організувавши катехитичну школу, може подбати про те, щоб усі вірні добре знали свою віру та згідно з нею жили.
За наявності катехитичної школи легко можна подбати й про біблійний апостолят у парафії, заохотивши тих, хто навчається Божої науки, глибше пізнати Слово Боже у біблійних гуртках чи інших формах біблійних читань.
Успішно проведені катехитичні реколекції для родин допоможуть тим, які шукають Господа, утвердитися на Божій дорозі. Проте важливо, щоб вони мали змогу продовжувати пізнавати катехизмові правди, що знову ж таки можливо в катехитичній школі.
У сучасному суспільстві побутує помилкова думка, що після родини більшу відповідальність за релігійне виховання дітей та молоді має загальноосвітня школа, а не парафіяльна спільнота. Звичайно, дякуємо Богові, що наші діти на уроках християнської етики вивчають тисячолітні українські християнські традиції і, зокрема, мають нагоду чути про Бога. Але шкільний предмет християнської етики не є катехизацією і не може нею бути, бо має іншу мету та програму. Крім того, існування такого предмета в державних освітніх програмах не може усунути можливості перебувати священнослужителю в позаурочний час у дошкільному закладі, в загальноосвітній школі, у вищих навчальних закладах і, особливо, у студентських містечках. Тематичні зустрічі зі школярами та студентами, конференції та семінари для педагогічного колективу, виступи на батьківських зборах, – ці та інші форми співпраці Церкви та держави в галузі освіти можуть бути надзвичайно плідними.
Щоб досягти належного рівня катехитичного служіння у парафії, душпастир може, а в деяких випадках навіть зобов’язаний залучити до педагогічного процесу відповідно підготовлених мирян (катехитів), богопосвячених осіб, семінаристів та студентів богословських інститутів. Це також допоможе дітям та молоді ближче пізнати різноманіття покликань у Христовій Церкві.
Божественна Літургія – джерело богопізнання та освячення. Літургія за особливою участю дітей, пояснення Божественної Літургії, катехитичні проповіді та багато інших форм і методів поширення Благої Вісті можуть стати в нагоді для катехизації у молитовному житті парафії.
Важливішим завданням, ніж будівництво чи відновлення Божого храму для священнослужителя, є будівництво парафіяльної спільноти. Без науки Катехизму та прийняття Святих Таїнств інші завдання звершити неможливо. Душпастир повинен дбати не лише про те, щоб діяли парафіяльні спільноти та різноманітні гуртки, а й щоб усі вони були охопленні катехитичним навчанням.
Кожен душпастир нехай зверне особливу увагу на тих його духовних дітей, які перебувають у лікарнях та реабілітаційних центрах, на сиріт та вдів, ув’язнених і військових, студентів та на інші верстви населення, які часто не тільки просять, а волають подати їм Божу науку.
Прикладом ревного душпастирського катехитичного служіння є митрополит Андрей Шептицький, який у своїх посланнях неодноразово, звертаючись до священиків, наголошував на важливості катехизації у кожній парафії. Ось, для прикладу, декілька його слів:
«Буду домагатися праці, а передовсім катехизації дітей. Не є в моїх очах добрим священик, в котрого селі діти не знають катехизму. Катехизація – це перший і рішучо найважніший обов’язок душпастиря. Хто його не сповняє, сему можна слушно зробити закид цілком не совісного душпастирювання. Хто, відповідно, дбає про молодь шкільну і виховує її на добрих християн, цей заслуговує на всяке признання»[1].
«Священик, котрий би і ревно в церкві працював, старався би про прикрашення церкви, про Відправу, про економічне піднесення народу, а занедбував катехизацію і школу, наразився би на то, що в короткім часі по нім з його пра­ці нічого не лишиться. Навіть добробут матеріальний, котрий давав, причи­ниться до зіпсуття людей, бо в праці його бракувало фундаменту. Хата, котру ставлять, хоч йому і вірним видавалася палатою, була основана на піску, для того не устоялася у хвилі бурі. Бо будь що будь, основне знання правд віри, знання катехизму є фундаментом, на котрім стоїть і християнське життя одиниці, і організація родини, і організація християнської громади. Де того фундаменту нема або де він слабкий, ціла будова не може мати тривалости. Праця ся трудна, мозольна – признаю, –але чи ж можна без мозольної праці осягнути тривалі успіхи?»[2]
Інформація, подана у цьому пораднику, адресована душпастирям Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви, які відповідно до свого уряду покликані дбати про належне катехитичне виховання ввіреної їм пастви. Звичайно, прислухатися до цих порад можуть теж і безпосередні помічники священика: директори катехитичних шкіл, катехити, богопосвячені особи, семінаристи та студенти богословських навчальних закладів, які залучені до поширення Божої науки у парафії.


[1] 1901 р., 30 січня, Крехів. Пастирське послання митрополита Андрея до духовенства.

 [2] 1905 р., 11 лютого, Крехів. Пастирське послання митрополита Андрея до духовенства.



Розділ І. Катехитичне навчання у житті парафії

1.1. Катехитична школа
Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – наша Пасха» про катехизацію говорить так: «Метою катехизи – основного діяння Церкви – є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою. Катехиза має систематичний характер...»[1]. Отже, Церкві необхідно шукати способів, форм та методів, щоб це діло належним чином сповнити.
Щоб забезпечити «систематичний характер» катехизації, Церква ставить перед собою завдання – створити у кожній, навіть найменшій парафії катехитичну школу. Поняття «катехитична школа» часто супроводжується певним стереотипом: це щось, що за своєю структурою та організованістю схоже на звичні освітні заклади. Звичайно, такою катехитична школа теж може бути, але це виправдано тільки в окремих великих парафіях. Та коли йдеться про парафію в селі чи містечку, такий стереотип є небезпечним. Тож, аби відмежуватися від нього, з’ясуємо особливості катехитичної школи.
Завдання катехитичної школи
Кодекс Канонів Східних Церков у частині «Служба Слова Божого» говорить про обов’язок душпастиря щодо катехитичного навчання: «...повинен докладати всіх зусиль, щоб проводилась катехизація всіх доручених його опіці вірних, будь-якого віку або стану»[2].
Найчастіше душпастирі розпочинають катехитичне служіння в парафії з підготовки дітей до Першої Святої Сповіді. Проте нерідко по завершенні цих занять діти далі не продовжують навчання, бо інших катехитичних зустрічей у парафії немає. Тому парафіяльна катехитична школа покликана залучити до катехизації парафіян «будь-якого віку або стану»[3]. Через створення певної структури священик має змогу забезпечити тяглість навчального процесу й тим самим охопити душпастирською опікою всіх своїх парафіян.
Добре організована катехитична школа допоможе священнослужителеві виробити чітку програму парафіяльного душпастирства. Це стане добрим фундаментом для багатьох інших звершень у парафії.
Заснування катехитичної школи
У вересні 1999 року Синод Єпископів УГКЦ своєю постановою (п. 12) затвердив «Катехитичний правильник Української Греко-Католицької Церкви», в якому йдеться про те, що парафіяльна школа як форма навчання катехизму повинна бути «створена зусиллям парафії з благословення Єпархіального Єпископа»[4].
Отже, для офіційного заснування катехитичної школи не по­трібно докладати надто багато зусиль. Спочатку парох[5] має написати прохання на ім’я Єпархіального Єпископа, у якому просить благословення на створення у парафії катехитичної школи і вказує ім’я покровителя цієї школи. Тоді архиєрей своїм декретом засновує відповідну катехитичну школу.
Положення про катехитичну школу
Щодо подальших кроків створення катехитичної школи, будемо посилатися на офіційні документи нашої Церкви та вже існуючу практику парафій УГКЦ. Рішенням № 5 Сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ від 9–10 жовтня 2000 р. Б. затверджено «Положення про парафіяльну катехитичну школу» (див. Додаток 1).
Після отримання декрету Єпархіального Єпископа, про що теж говорить і щойно згадане «Положення про парафіяльну катехитичну школу»[6], парох просить також про призначення запропонованої ним особи[7] на посаду директора цієї школи. Процедура, що її регламентує Синод Єпископів, така: «При збільшенні кількості вірних у парафіяльній катехитичній школі парох вибирає кандидата на директора школи, подаючи кандидатуру до Єпархіальної катехитичної комісії для отримання благословення Єпархіального Єпископа»[8]. Оскільки саме Єпархіальна катехитична комісія покликана допомагати єпископові звершувати катехитичне служіння в єпархії, тому думка її членів може допомогти йому у прийнятті правильного рішення. Отже, Єпархіальний Єпископ, враховуючи побажання пароха та поради Єпархіальної катехитичної комісії, окремим декретом іменує директора новоутвореної катехитичної школи.
Про особу директора катехитичної школи також говориться: «Директор є відповідальним за навчально-виховний процес у школі»[9]. Тож при виборі кандидата на цю посаду потрібно врахувати обсяг праці у вашій катехитичній школі та відповідні риси кандидатів. Наприклад, коли дітей, молоді та дорослих у школі небагато, тоді можна призначити на директора школи сотрудника чи навіть пропонувати свою кандидатуру. Якщо ж учнів багато, доцільно подбати про те, щоб хтось із катехитів взяв на себе цю відповідальність, бо священику просто не вистачить часу на все.
Схема заснування катехитичної школи та призначення її директора
Крок 1

Крок 2

Крок 3

Крок 4

Крок 5

1. Парох звертається листом до Єпархіального Єпископа із проханням про благословення на створення у парафії катехитичної школи.
2. У цьому ж листі парох просить про іменування школи ім’ям обраного покровителя.
3. Єпархіальний Єпископ, ознайомившись із думкою Єпархіальної катехитичної комісії, своїм декретом засновує катехитичну школу та надає їй ім’я покровителя.

4. Парох обирає кандидата на директора новоутвореної катехитичної школи.
5. Обрану кандидатуру оголошує Єпархіальній катехитичної комісії для отримання благословення Єпархіального Єпископа.
6. Єпархіальна катехитична комісія представляє кандидата на директора на затвер­дження Єпархіальному Єпископові.

7. Єпархіальний Єпископ, ознайомившись із думкою Єпархіальної катехитичної комісії, своїм декретом іменує директора новоутвореної катехитичної школи.



Участь катехитів у парафіяльному катехитичному служінні 
    Не кожен парох має можливість охопити самостійно весь катехитичний процес у парафії. Крім того, не всі мають хист знаходити відповідний підхід до осіб різних вікових категорій. Саме тому парох повинен заручитися підтримкою інших осіб – катехитів.
«Катехит – це особа покликана, належно підготовлена, сформована та післана Церквою для служіння і виховання у вірі Божого народу»[10]. Рішенням № 5 сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ від 9–10 жовтня 2000 р. Б. було затверджено «Положення про порядок призначення на катехитичне служіння і відкликання з нього» (див. Додаток 2). Цей документ подає певні вимоги до особи, котра хоче виконувати таке служіння. Насамперед, «катехит має бути відданим Церкві та її вченню, провадити життя у вірі, бути активним учасником літургійного життя Церкви, особливо Св. Євхаристії»[11]. Крім того, «катехит повинен пройти формацію у визначений Церквою спосіб (навчання на катехитичних курсах, катехитичному інституті чи факультеті) згідно із затвердженою програмою. Формація катехита передбачає вивчення Св. Письма, богослов’я, літургіки, східної духовності, катехитики, психології»[12].
Процедура призначення катехита на катехитичне служіння описана у щойно цитованому Положенні. Голові деканальної катехитичної ради слід подати прохання катехита на ім’я Єпархіального Єпископа[13] та «письмове прохання-запевнення пароха про місце служіння катехита»[14]. Цю процедуру можна дещо змінювати. Наприклад, сам парох, отримавши попередньо прохання катехита, може у листі до Єпархіального Єпископа, що його він подає голові деканальної катехитичної ради, просити про благословення для конкретної особи чи осіб на катехитичне служіння у його парафії/парафіях. Важливо, щоб було збережено три основних моменти:
– катехит має висловити письмово своє бажання посвятити себе на таке служіння та зобов’язатися дотримуватися всіх розпоряджень церковної влади;
– парох гарантує задіяність катехита саме у його парафії;
– голова деканальної катехитичної ради, знаючи зблизька ситуацію у конкретній парафії, може подати свої зауваги щодо тієї чи іншої кандидатури.
Вищезгадане Положення теж передбачає, що катехит повинен подати голові деканальної катехитичної ради документ про освіту. За сучасною практикою Єпархіальні катехитичні комісії, зазвичай, мають розроблені бази даних, де в особових справах катехитів серед інших документів теж є інформація про їхню освіту. В разі, якщо такої бази даних не створено (хоча це настійливо рекомендується), потрібно слідувати припису Положення. Катехит, який має намір розпочати катехитичне служіння, зобов’язаний подати відповідні документи у Єпархіальну катехитичну комісію для складення особової справи.
Після того, як у катехитичну раду деканату надійшли згадані вище документи, голова цієї ради «подає список катехитів до Єпархіаль­ної катехитичної комісії, яка представляє його на затвердження Єпархіальному Єпископові»[15]. Відтак, «Єпархіальний Єпископ окремим документом благословляє і призначає на катехитичне служіння»[16].
Схема призначення катехитів  на катехитичне служіння у парафії
Крок 1

Крок 2

Крок 3

Крок 4

Крок 5

1. Катехит пише лист-прохання на ім’я Єпархіального Єпископа.
2. Передає його своєму парохові.
3. Додає копію документа про освіту (у разі, коли в Єпархіальній катехитичній комісії ще немає його особової справи).
4. Парох пише прохання-запевнення до Єпархіального Єпископа.
5. Передає його разом із проханням катехита (та копією документа про освіту (див. крок 1, п. 3.)) голові деканальної катехитичної ради.
6. Голова деканальної катехитичної ради подає списки катехитів разом з усіма зібраними документами до Єпархіальної катехитичної комісії.

7. Єпархіальна катехитична комісія подає список катехитів на затвердження Єпархіальному Єпископові.

8. Єпархіальний Єпископ окремим документом благословляє і призначає катехитів на катехитичне служіння.

  
З метою ефективної організації катехитичної роботи парох повинен постійно співпрацювати з директором школи та катехитами. Підтримка катехитів, участь у певних обговореннях, допомога у вирішенні катехитичних питань тощо, допоможуть пароху сформувати спільноту, яка якнайліпше сповнюватиме місію Церкви.
Функціонування катехитичної школи
Залежно від регіону України (схід, захід, північ, південь), населеного пункту (місто, село), конфесійної ситуації тощо, підходи до катехитичного служіння будуть різні. Та єдиним спільним і найважливішим є усвідомлення кожного душпастиря необхідності катехизації у парафії. Нині все ж таки є значна кількість парафій, які не провадять систематичної катехизації, що тим самим становить загрозу для функціонування парафії в майбутньому. У великих парафіях, зокрема на заході України, на недільне богослужіння приходять багато людей, проте вони йдуть до храму часто лише з обов’язку. І якщо справа катехитичного служіння не буде поставлена на належному рівні, то й тут незабаром побачимо сумні плоди бездіяльності та душпастирської байдужості.
Для забезпечення якісного функціонування катехитичної школи парох повинен добре проаналізувати ситуацію у своїй парафії. У цьо­му йому можуть допомогти як інші душпастирі чи катехити, так і батьки, учителі та вся парафіяльна спільнота. Від потреб парафії залежить формування відповідних навчальних груп, вибір часу та місця проведення катехитичних занять, кількості катехитів та ін.
Планування катехитичного служіння у парафії має охопити дітей, молодь та старших осіб. Душпастир не повинен оминути своєю увагою жодної особи, тому він має піклуватися про заснування та належну діяльність парафіяльних спільнот, товариств тощо.
Катехизація осіб різних вікових категорій
«Положення про парафіяльну катехитичну школу» говорить нам про те, що «групи для занять формуються з урахуванням вікових особливостей учнів»[17]. Річ очевидна. У більших парафіях для полі­пшення процедури формування відповідних катехитичних груп можна запровадити анкету (див. Додаток 3), яку батьки повинні заповнити та подати у відповідний час директору катехитичної школи.

а. Діти дошкільного віку
Вже від народження дитина з допомогою батьків, родини та душпастиря має привчатися до втаємничення в життя Христа через Святі Таїнства. Дитина повинна не лише перебувати у храмі, а й бути постійним учасником здійснення Святих Таїнств.
З певного віку дитину можна залучати до навчання правд Христової віри згідно з написаними катехитичними програмами. Катехитичне навчання дитини розпочинається від 3–4 років (підручник «Слава Богові»). Діти віком 5–6 років («Я – Божа дитина») за рік до школи формують іншу групу – Дошкілля. Програми для цих груп складені відповідно до вікових особливостей дітей і не містять великої інформативності щодо правд віри, проте покликані вже змалку виховати у дітей відчуття присутності в їхньому житті Бога.
Початок зустрічей із дітьми дошкільного віку буде теж доброю нагодою швидше залучити їхніх батьків до катехитичного навчання, оскільки саме вони приводитимуть дітей на заняття.

б. Поділ на катехитичні групи учнів 1–11 класів загальноосвітньої школи
У великих парафіях, де існує можливість залучити до катехитичної школи велику кількість осіб, поділ на катехитичні групи може віддзеркалювати віковий розподіл загальноосвітньої школи. Наприклад учні 1 класу загальноосвітньої школи формуватимуться в групу, яка теж буде 1 класом катехитичної школи; відповідно й 2 клас і т. д. Коли дітей одного віку багато, тоді до відповідної цифри можна додавати теж літеру, формуючи паралель (наприклад, 1-А, 1-Б і т. д.).
Коли ж парафія мала, тоді формування катехитичних груп відбуватиметься шляхом об’єднання подібних за віковим сприйняттям учнів. Все залежатиме від конкретної ситуації у парафії. Наприклад, можна в одну катехитичну групу об’єднати учнів загальноосвітньої школи 3–5 класів, 6– 8 класів, 9– 11 класів. 1 клас можна долучити до групи Дошкілля. 2 клас – це вже звична для нас річ: діти до Першої Святої Сповіді.
У навчанні дітей початкових класів особливий наголос ставиться на великій любові Живого і Всюдисущого Бога до людини, через яку вони вчаться відповідальності за спасіння власної душі. Поряд із допомогою у поглибленні досвіду і дорослішанні, пов’язаному з відповідальністю, слід застосовувати практичні методи засвоєння вивченого. Саме тому було б добре, як і в ситуації з дошкільнятами, паралельно з уроками для дітей проводити заняття з їхніми батьками. Це особлива нагода для священика зустрітися зі своїми парафіянами, почути їхні думки, подискутувати (тема зустрічі може бути такою, як і в дітей, але подана на іншому рівні).
Одним із важливих моментів є катехизація школярів-випускників, які стоять перед вибором професії та профільним навчанням. Крім пошуку свого покликання, молодь цього віку потребує справжніх авторитетів. Тому бути в середовищі молоді й робити наголос на ідеалах – завдання, яке не можна ігнорувати. Для цієї вікової категорії актуальними теж будуть окремі тематичні зустрічі окремо з хлопцями і окремо з дівчатами. Для досягнення цього можна залучати інших спеціалістів.

в. Приготування до Першої Святої Сповіді 
Приготування до Першої Святої Сповіді – це найпоширеніша форма катехитичного служіння у парафіях. Навіть у тих храмах, де ще, на жаль, немає систематичної катехизації, приготування дітей до цього особливого моменту в їхньому житті відбувається. Отож, у кожного пароха існує вже чималий досвід у цій сфері. Проте задля забезпечення певного порядку Синод Єпископів УГКЦ подав низку постанов.
Найперше, відповідно до постанови Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ саме семирічний вік є «відповідним для приготування до Першої Святої Сповіді, за умови, якщо сам процес приготування триватиме не менше одного року і відповідатиме програмі 2 класу серії “З нами Бог” та додатковій “Програмі підготовки до Першої Святої Сповіді”»[18]. Отож, діти віком від 7 років, які ще не готувалися до Першої Святої Сповіді, формують окрему групу учнів. Однак якщо дітей різного віку багато, варто формувати їх відповідно до вікових категорій, наприклад: учні 3–5 класів становлять одну групу, учні 6–11 – іншу.
У затверджених документах цієї сесії читаємо й такі рішення, які зобов’язують кожного душпастиря:
«8. Для особистого ознайомлення парох зобов’язаний провести щонайменше одну зустріч та особисту співбесіду з дітьми, які готуються до Першої Святої Сповіді.
9. Парохи та катехити, які готують дітей до Першої Святої Сповіді, зобов’язані проводити не менше трьох духовних зустрічей для батьків (опікунів), а по змозі й для хресних батьків.
10. У процесі підготовки до Першої Сповіді парохам та катехитам звернути особливу увагу на знання та розуміння дітьми основ Катехизму.
11. У день Першої Святої Сповіді й Урочистого Святого Причастя особливу увагу присвячувати дітям та їхнім батькам у літургійних єктеніях та в проповідях… По змозі, не прив’язувати свято Першої Святої Сповіді до храмового празника.
12. Уникати зосередження на вбранні дітей та для запобігання зайвим витратам пропонувати пристосовувати його до української культурної традиції»[19].
Інша постанова говорить: «Спільно з катехитами провести зустріч з батьками на тему фотографування дітей у день Першої Сповіді і Урочистого Причастя під час Літургії, щоб не було в храмах шуму та перешкод гідній участі у Божественній Літургії»[20].
У великих парафіях через необізнаність батьків або часом через їхню байдужість діти починають своє навчання у катехитичній школі пізніше, вже у шкільному віці, а саме з приготування до Першої Святої Сповіді. Тому й важливо упродовж цього року особливу увагу приділити дитині та її батькам, щоб заохотити їх до подальшого ви­вчення катехизму.
Нерідко батьки вперше отримують нагоду катехизації саме через своїх дітей (діти часто просять пояснити невідомі їм слова і теми з навчального процесу, що змушує батьків до пошуку відповідей). Парох повинен створити умови, завдяки яким зможе долучити батьків до парафіяльної катехизації. Для цього можна створити окрему катехитичну групу для дорослих і проводити з ними зустрічі у той самий час, що й з дітьми.
Разом зі Сповіддю дітей настійливо рекомендуємо заохочувати до Сповіді теж їхніх батьків, хресних, усіх інших членів родини. Для багатьох із них ця Сповідь може також бути першою. Отож, потрібно знайти нагоду для того, щоб усіх їх підготувати окремою наукою до цього Таїнства й приділити для Сповіді більше часу. Саме тому Синод Єпископів в окремій постанові згадує і про цей момент: «Рекомендується сповідати дітей не в сам день торжества, а напередодні, разом з батьками, рідними і хресними»[21].

г. Катехизація молоді
Катехитична праця з молодими людьми, особливо студентського віку, теж не може бути занедбаною. Хоча часто молодь при парафії гуртується в окремі спільноти, наприклад у Марійську дружину, Вівтарну дружину тощо, проте вік учасників цих спільнот є різний. Тому програма катехитичної школи має передбачати також катехитичні заняття для молоді. Необхідно намагатися виховати в парафії таку молодь, приклад якої притягував би інших. У навчанні особливу увагу потрібно звертати на ідеали, культуру, патріотизм тощо.
Отже, декілька порад щодо організації процесу катехитичного навчання для молоді:
  якщо парафія велика й існують сподівання, що до спільноти молодих людей щороку додаватимуться нові особи, варто створити кілька навчальних курсів на зразок університету, де викладатимуться певні предмети ширше: вступ до Святого Письма, сектознавство і т. ін.;
  важливим елементом навчання є спосіб викладання, який повинен бути цікавим, доступним, захоплюючим. Для цього варто організовувати поїздки, відпочинок на природі, спільні молитви, чування, залучати молодь до передсвяткового прикрашання храму та інше. Все, що об’єднує, дає змогу людині проявити себе;
  молодь цієї групи можна навчати навиків провідництва. Їх вони згодом зможуть використовувати під час проведення християнських таборів та «веселих канікул». Адже саме хтось із цих молодих осіб може стати добрим помічником парохові у подальшому розвитку парафії.

ґ. Катехизація осіб, які готуються стати хресними батьками
Особи, які готуються стати хресними батьками, потребують особливої уваги від священика, оскільки вони беруть на себе відповідальність духовного батьківства й опікунства над новохрещеною дитиною. Для багатьох осіб ця пропозиція створює певний дискомфорт. Більшість із них усвідомлюють відповідальність, але через незнання своїх обов’язків відчувають теж страх. Отже, пароху необхідно створити окрему нагоду для належного приготування їх до Таїнства Хрещення, під час якої наголосити та заохотити їх приступити до Таїнства Сповіді. Також важливо пояснити їм основні обов’язки та ознайомити з усіма діями, що відбуватимуться у храмі за їх участю під час уділення Таїнства Хрещення та Миропомазання.

д. Катехизація дорослих
Катехитичне служіння в парафії має поширюватися не тільки на дітей та молодь – воно має брати під свою увагу духовні потреби і дорослих. Через занедбання душпастирями катехитичного навчання цієї категорії людей спостерігаються певні негативні тенденції. Аби запобігти труднощам, які виникають внаслідок духовної неосвіченості, необхідно в парафії створити різні освітні можливості. Одним із найпоширеніших методів катехизації дорослих – це створення при парафіях окремих спільнот (читання Святого Письма, Матері в молитві, Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі тощо), для яких організовуються систематичні духовні зустрічі, тематичні реколекції, спільні виїзди і прощі. Такі заходи згуртовують, оскільки люди отримують можливість пізнавати один одного поза їхнім буденним середовищем. Проте ці спільноти потребують систематичної духовної поживи від свого душпастиря.
Також для катехизації дорослих може бути створена окрема нагода. Щотижневі катехитичні науки, заплановані в котрийсь із днів тижня у вечірній час. Темою зустрічі, наприклад, може бути обраний євангельський уривок із недільної Божественної Літургії.

е. Катехизація осіб похилого віку
Катехизація осіб похилого віку потребує відкритого спілкування, оскільки досвід цих людей дає їм змогу бачити і відчувати щирість почуттів особи, яка приходить до них. Отже, їх можна запрошувати на парафіяльні заходи і зустрічі для утвердження віри і взаємної підтримки (порадні, соціальні служби, служби взаємодопомоги), для них можна організувати особливе дозвілля (екскурсії, прощі, зустрічі), запрошувати на ці зустрічі відповідних фахівців і просто цікавих людей.

Навчальні катехитичні програми
Основою для катехитичного навчання правд віри Української Греко-Католицької Церкви є Катехизм «Христос – наша Пасха», проголошений 26 червня 2011 р. Б., та серія катехитичних підручників «З нами Бог», офіційно затверджених Патріаршою катехитичною комісією у 2004 році. Саме ці підручники містять програму навчання дітей в катехитичних школах: від Дошкілля до 11 класу. Більшість підручників (від Дошкілля і до 8 класу) представлена двома книгами: «Посібник для катехита» та «Катехизм для учнів». Катехизми для 9–11 класів складаються лише з однієї книги «Посібник для катехита». Для окремих вікових груп існують додаткові матеріали. Наприклад, є окреме видання додаткової «Програми підготовки до Першої Святої Сповіді»[22].

Схема формування катехитичних груп у катехитичній школі з великою кількістю дітей, молоді та старших 
Катехитична група

Вік дітей, роки

Катехитична програма

Відповідний клас державної системи освіти

Молодше дошкілля

3–4

«Слава Богові»


Дошкілля

5

«Я – Божа дитина»


1 клас

6

«Пізнаваймо»

1 клас

2 клас

7

Програма підготовки до Першої Святої Сповіді «Христос – Хліб Життя»; «Бог дає життя»

2 клас

3 клас

8

«Разом»

3 клас

4 клас

9

«Обіцянка»

4 клас

5 клас

10

«Ділення»

5 клас

6 клас

11

«Відповідь»

6 клас

7 клас

12

«Преображення», «Тіло – храм Святого Духа - 1»

7 клас

8 клас

13

«Мандрівка», «Тіло – храм Святого Духа - 1»

8 клас

9 клас

14

«Символ віри», «Тіло – храм Святого Духа - 2»

9 клас

10 клас

15

«Життя людини у Христі», «Тіло – храм Святого Духа - 2»

10 клас

11 клас

16

«Тіло – храм Святого Духа - 2»

11 клас

Молодь після школи та студенти

17–20

«Тіло – храм Святого Духа - 3»


Старша молодь

20–35



Батьки, що приводять дітей на катехизацію




Хресні батьки




Дорослі




Люди похилого віку





Схема формування катехитичних груп у кате­хитичній школі з малою кількістю дітей, молоді та старших
Катехитична група

Вік дітей, р.

Катехитична програма

Молодше дошкілля

3–4

«Слава Богові»

Дошкілля + 1 клас загальноосвітньої школи

5–6

«Я – Божа дитина» чи «Пізнаваймо»

2 клас (приготування до Першої Святої Сповіді)

7

Програма підготовки до Першої Святої Сповіді «Христос – Хліб Життя»; «Бог дає життя»

3–5 класи ЗОШ

8–10

«Разом», «Обіцянка», «Ділення»

6–8 класи ЗОШ

11–13

«Відповідь», «Преображення», «Мандрівка», «Тіло – храм Святого Духа - 1»

9–11 ЗОШ

14–16

«Символ віри», «Життя людини у Христі», «Тіло – храм Святого Духа - 2»

Молодь після школи та студенти

17–35

«Тіло – храм Святого Духа - 3»

Батьки, які приводять дітей на катехизацію



Хресні батьки



Дорослі



Люди похилого віку




Гуртки при катехитичній школі
Парафіяльна катехитична школа може мати спеціалізовані гурт­ки. Зваживши на конкретні аспекти захоплення й актуальність певних видів діяльності серед дітей, молоді та дорослих, важливо надати можливість для їх розвитку при церкві. Для цього можна створити такі гуртки, як музичний, вивчення іноземних мов, образотворче мистецтво, театральний, вишивання та праця з бісером, спортивні, хор (дитячий та молодіжний), креативні тренінги, краєзнавство тощо. Усі ці гуртки мали б провадити кваліфіковані спеціалісти.
Метою участі дітей, молоді та дорослих у цих гуртках має бути активність у навчальному процесі катехитичної школи. Саме тому потрібно подбати, щоб усі, хто має бажання бути в якомусь гуртку, обов’язково брали активну участь у катехитичному навчанні.
Приміщення катехитичної школи
Парох має розуміти необхідність та важливість катехизації в парафії, яка є ефективною в залученні церковної спільноти до активного духовного життя. Тому треба використовувати всяку нагоду для катехизації. Берімо пирклад з Христа, який не марнував жодної нагоди і голосив свої проповіді в різних середовищах, місцях і в різний час.
Ідеальним місцем для проведення катехитичного навчання є окреме приміщення при церкві. Більше чи менше – це нюанс, що випливає з особливостей кожної парафії. Це може бути окремо збудована катехитична школа з великою кількістю відповідно облаштованих класів, приміщеннями для парафіяльних аудіо-, відео- та бібліотек. Катехитичні класи можна облаштувати в цокольному приміщенні храму.
У сільських парафіях для проведення катехитичних зустрічей потрібно використовувати найреальніші можливості. Це може бути кімната парафіяльного будинку, приміщення захристії, храм вірних чи церковні хори. Незважаючи на більший чи менший комфорт, катехитичні зустрічі повинні відбуватися регулярно і на належному професійному рівні. Звичайно, можна погодитись із тим, що катехитичне навчання може відбуватися і в іншому місці (наприклад, в загальноосвітній школі в позаурочний час, у приміщенні сільського клубу тощо), однак пароху разом з парафіяльною спільнотою по­трібно працювати на перспективу й творити відповідні умови при парафіяльному храмі. Кожен, хто йде на катехитичне заняття, повинен усвідомлювати, що не йде на черговий шкільний урок, а йде до храму. Так збережеться мета катехизації – «навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом і церковною спільнотою»[23].
Важливі елементи, про які потрібно подбати: у класі чи приміщенні, де викладатиметься катехизм, повинні бути ікона, хрест, свічка, Святе Письмо, дошка для письма, дошка для демонстрації дитячих робіт на уроці тощо.

1.2. Біблійний апостолят
Під Біблійним апостолятомрозуміють плекання і пропагування серед Божого люду безпосередньої зустрічі зі Святим Письмом як Божим Словом і розповіддю історії спасіння. Зміст та наповнення цього підрозділу опиратимуться на кількох базових аксіомах. Насамперед, кожен душпастир усвідомлює, яке велике значення у духовному житті має читання Святого Письма. Можна це переконання окреслити коротким та влучним висловом св. Єроніма, що «незнання Писань є незнанням самого Христа». Знайомство зі Святим Письмом, його вивчення є способом пізнати Господа.
Іншим важливим фактом є те, що право бути знайомим з Ісусом і говорити про Нього іншим не належить лише священикам, монахам чи катехитам. Це завдання покладене на кожного віруючого. Усі, в міру власних можливостей, покликані до такого служіння в біблійному апостоляті.
Другий Ватиканський Собор ствердив, що «вірні християни повинні мати широкий доступ до Святого Письма» (Dei Verbum, 22). Це твердження до сьогодні не втратило анітрохи своєї актуальності: Церква «не перестає брати з трапези і Божого слова, і Тіла Христового хліб життя і подавати віруючим» (DeiVerbum, 21).
Структура біблійного апостоляту
Мета та завдання Біблійного апостоляту визначені у тій самій Догматичній конституції про Боже Об’явлення Dei Verbum: щоб усі віруючі приступали «до самого таки священного тексту, чи через святу Літургію, пронизану божественними словами, чи через побожне читання, чи через відповідний до цього вишкіл і студії, що, за стараннями та апробатою Пастирів Церкви, в наші часи усюди похвально поширюються» (DV, 25). Для досягнення відповідної мети потрібна й відповідна структура служіння. Тому в Українській Греко-Католицькій Церкві в Патріаршій катехитичній комісії існує координатор біблійного апостоляту, а на рівні Єпархіальних катехитичних комісій – відповідальний, чи референт, біблійного апостоляту, якого назначає Єпархіальний Єпископ.
Референт (координатор) повинен тісно співпрацювати з головою Єпархіальної катехитичної комісії. Окрім відповідального за біблійний апостолят, який повинен сам мати певну біблійну формацію, до складу біблійного апостоляту входять і інші працівники: як духовенство, так і миряни. Головні завдання референтури біблійного апостоляту: постійна співпраця з парафіями, товариствами, організаціями, реколекційними центрами у сфері біблійного душпастирювання, формація та провід біблійних співпрацівників, пропозиції біблійних ініціатив, душпастирське планування.
Біблійний апостолят пов’язано з Єпархіальною катехитичною комісією через близькість у служінні Слову, а також через можливість використовувати формаційні та організаційні ресурси комісії. Для успішного функціонування біблійного апостоляту дуже важливо спланувати його на один чи декілька років, важливо, щоб він не був випадковим, щоб не базувався лише на приватній ініціативі поодиноких осіб. План повинен втілювався у парафіях, спільнотах, біблійних групах, а також потрібно, аби він був підтриманий різними методичними матеріалами.

Святе Письмо у житті церковної спільноти
а. Святе Письмо в сім’ї
Церква завжди дуже велику увагу приділяла сім’ї. Святе Письмо бачить у сім’ї плідне середовище передавання віри. Слово Боже у родині може стати вагомим чинником у вихованні. Воно допомагає зростати у мудрості та благодаті, сприяючи тому, щоб сім’я насправді стала першим досвідом правдивого церковного життя.

б. Святе Письмо і молодь
Світ молоді є сьогодні надзвичайно різноманітним і складним. З одного боку, він слабкий, закритий перед світом дорослих, віддалений від традиційних цінностей; з іншого – молодь виявляє велике захоплення цінностями, повноту яких віднаходимо у Христі. Якщо через читання Святого Письма представити молоді Христа з його правдивим обличчям, то молодь побачить у Ньому переконливу відповідь на свої запитання й буде спроможна прийняти Його вістку, навіть якщо та буде позначена вимогою хреста.

в. Святе Письмо й особи похилого віку
Наше суспільство «старіє». Бачимо, крім того, ще й велику самотність, зокрема серед людей похилого віку. Навіть у спільноті багато хто з них «не знаходить себе», або залишається поза загальною увагою. З іншого боку, саме особи похилого віку дуже часто є вірними працівниками в різних душпастирських служіннях: діла милосердя, катехизація і ін., де вони є свідками передання віри. Подати їм Слово Боже з його джерела для душпастиря є обов’язком, тому що таким чином дарується їм світло і підтримка на їхньому шляху до Господа.

г. Святе Письмо у парафії
Святе Письмо широко присутнє в наших богослужіннях (Божественна Літургія, різні Чини, уділення Святих Таїнств, проповіді), в катехизації. Окрім цих «звичайних» середовищ слухання Божого Слова у парафії, слід запропонувати й інші форми. Проте, насамперед, потрібно подбати про те, щоб розповсюдити серед вірних парафії сам текст Святого Письма (в гарних і якісних виданнях).

Біблійні гуртки. Сьогодні біблійні гуртки є одним із найбільш розповсюджених форм читання Святого Письма, оскільки вони найточніше відповідають потребам віруючих пізнавати Святе Письмо в спільноті. Їхня мета – допомогти віруючим пізнати і читати особисто й у спільноті Святе Письмо, поважаючи його богословську й історичну ідентичність. Крім того, вони дають можливість вірним прямо контактувати з писаним Божим Словом, щоб навчитися слухати Його, молитися і жити Ним у щоденному житті.
Інша форма праці зі Святим Письмом у парафії, це реколекції або місії. Слід пам’ятати про цей надзвичайно цінний скарб нашої історії. Саме вони колись були і сьогодні покликані бути поштовхом до справжнього навернення, стаючи закликом до відновлення християнського життя у всіх його аспектах.

ґ. Біблійний день, тиждень, місяць
Проведення таких заходів має на меті викликати зацікавлення, або принаймні увагу до Святого Письма. Такі заходи можуть стати заохоченням до започаткування у парафії біблійного гуртка чи інших форм молитви і дослідження Святого Письма.
Метод читання Святого Письма – Лекціо Дівіна
Лекціо Дівіна донині залишається одним із привілейованих способів читання Святого Письма. Як знаємо, «Lectio divina – це індивідуальне або спільнотне читання певного, довшого чи коротшого, уривка Святого Письма, прийнятого як Слово Боже; розвиваючись під дією Святого Духа, це читання веде до роздумів, молитви та спо­глядання»[24].
Сьогодні метод Лекціо Дівіна практикують не тільки серед монашества чи духовенства, а й серед великої кількості звичайних віруючих. Лекціо Дівіна часами розуміють як звичайне читання (вивчення, проповідь) Святого Письма. Тому потрібно постійно нагадувати, що йдеться не так про саме читання Святого Письма, як про досвід живого Слова.
Що стосується форми Лекціо Дівіна (або грецькою Гаґіа Анаґнозіс – дослівно: священне читання), що дійшла до нас з патристично-монашої практики, існують її різні модифікації. Лекціо Дівіна можемо окреслити як впорядковану практику особистого і спільнотного слухання Слова, що вимагає вірності чотирьом складовим, традиційно названим як: lectio – читання, meditatio – розважання (роздумування), oratio – молитва, contemplatio – споглядання. Процес праці над Святим Письмом цим способом можна схематично зобразити такими етапами (кроками):
  правильний підхід до тексту. Мета: відчитати оригінальний сенс. Цей крок відповідає на питання: що каже священний текст? Читач, за допомогою якогось коментаря, навіть дуже простого, або під проводом керівника біблійних читань, беручи до уваги літературний жанр і оригінальний контекст, намагається визначити персонажі, образи, дії і спосіб мовлення, щоб об’єктивно зрозуміти написане.
  Мудре читання. Мета: охопити ширший сенс. Другий крок відповідає на питання: що об’являє священний текст про Бога, про людину, про Церкву, про світ? Віруючий перечитує кілька разів текст і віднаходить глибший сенс вістки, поміщаючи її за допомогою інших біблійних уривків у контекст християнського об’явлення. Великою допомогою є також коментарі Отців Церкви і церковного учительства.
  Читання, спроможне перемінити серця. Мета: бути задіяним від першої особи. Третій крок відповідає на питання: як це слово може змінити моє життя,що я повинен зробити, щоб його втілити? Цей крок потрібний для того, щоб Слово насправді стало Словом життя. Завдання вимальовується як пошук відповідності між прочитаним словом і власною історією віруючого з метою задіяти, орієнтувати і формувати своє існування.
  Навчитись мистецтву молитви. Мета: власним життям вести діалог зі Словом життя. Четвертий крок – це молитва. Він відповідає на питання: яку молитовну відповідь підказує мені зроблене читання? Це фундаментальний етап: «читання Святого Письма має супроводжувати молитва – щоб наступила розмова між Богом і людиною»[25]. Боже Слово, яке ми читали і над яким застановлялися, тепер стає нашою відповіддю Богові. Можна повторити деякі вислови, що містяться в тексті, або формули прославлення, благословення, подяки, прохання про заступництво чи благання про прощення. Таким чином читання не лише супроводжується молитвою, але саме стає молитвою і засобом єднання з Богом. У духовно зріліших осіб ця молитва може стати спогляданням Божої присутності й Премудрості у власному житті й житті світу, а також відкриттям таїнства власного існування в таїнстві Бога.
  Спонукати до спілкування і взаємного ділення Словом. Йдеться про ділення з іншими отим відгомоном, що його Слово залишило в нашому серці. Може поєднатися зі співом літургійної спільноти. Оцей останній момент правдивої і властивої молитви продовжується у місії, післанництві, у свідченні щоденного життя про те, що Слово «стало тілом» у віруючому.
В УГКЦ вже не один рік успішно застосовують метод молитовного читання Святого Письма, який є пристосованою до спільноти практикою Лекціо Дівіна. Зі здобутого вже досвіду варто зауважити ще ось які практичні поради:
·   На початках буде добре, якщо віруючих впровадить у практику Лекціо Дівіна компетентна особа (бібліст, священик, монах, біблійний аніматор). Від них вони навчаться не тільки дотримуватися окремих етапів Лекціо Дівіна, а й, зокрема, пізнають фундаментальні правила герменевтики, відкриють єдність змісту кожного окремого уривка з цілим Святим Письмом, читатимуть Святе Письмо в єдності й спільності з усією Церквою. Насправді: «ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення. Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт. 1, 20–21).
·   У практиці Лекціо Дівіна потрібно уникати негнучкості і схематичної впертості. Зберігаючи основні принципи, потрібно дати свободу з огляду на обставини і потреби конкретної спільноти. Треба визнати, що Лекціо Дівіна є практикою, яка вимагає компетентності як від провідника, так і від кожного віруючого; вимагає дотримування певної методології, терпеливості й вірності. Тому важливим є також і душпастирський план. Окрім того, потрібно пам’ятати, що Лекціо Дівіна не вичерпує усі ініціативи біблійного душпастирювання, яке зі свого боку також має працювати над дедалі більшим розповсю­дженням цієї практики серед Божого люду.
·   У катехитичних школах варто запровадити для всіх віруючих біблійний курс історії спасіння. Це стане добрим впровадженням до подальшого читання Святого Письма як Слова Божого. Цей курс ставив би собі за мету розглянути, зокрема, такі зіставлення, як Біблія та історія, Біблія і культура, Біблія і стародавня література тощо.

1.3. Співпраця з освітою
Завдання освіти – виховати особистість, тобто сформувати у людини відповідні моральні, розумові, трудові, фізичні та естетичні риси. Іншими словами, освітні заклади є посередниками, які повинні передавати новим поколінням не тільки інформацію, знання, вміння тощо, а й моральні цінності. У цій справі школа і Церква повинні тісно співпрацювати.
Сьогодні існує чимало перепон, щоб цю співпрацю поставити на належний рівень. Саме тому в кожному окремому випадку парох повинен обрати ті форми співпраці з закладами освіти, які є реальними для втілення на території його парафії.
Молитовна участь священика у житті освітніх закладів
Уже традиційною для освітніх закладів стала присутність священнослужителя на відкритті та закритті навчального року – т. зв. «першому» та «останньому» дзвониках. Але священик міг би брати більше молитовної участі у закладах освіти. З досвіду поодиноких парафій можна сказати, що ефективними є описані нижче заходи.
Напередодні Дня знань можна запровадити спеціальну літургійну молитву в храмі за успішний навчальний рік. Під час Літургії по­трібно створити умови для участі присутніх у Таїнстві Сповіді, а на завершення уділити всім присутнім благословення на плідне навчання. Крім того, є й багато інших моментів, які в житті бувають лише один раз (закінчення навчання, випускний вечір тощо), і в таких обставинах люди особливо чутливі до всього. Саме тому на таких заходах важливою є присутність священика, який має нагоду звернутися до ширшого кола слухачів.
У багатьох школах першого дня кожного тижня (щопонеділка) перед уроками відбувається спільна зустріч усіх учнів та вчителів. Цей момент можна використати теж і для спільної молитви, щоб попросити благословення на тиждень, що розпочинається. Подекуди можна навіть спробувати заохотити дирекцію школи до такої спільної зустрічі у парафіяльному храмі.
Продовжуючи тему молитви, можна запропонувати, а ще краще – допомогти, облаштувати у навчальному закладі особливе місце для молитви. Це не обов’язково мусить бути повноцінна каплиця, можна просто облаштувати один із куточків коридору як своєрідне покуття. Відтак заохочувати усіх пам’ятати про такий молитовний куточок, адже біля нього можна приходити щоранку і просити благословення на день, а по закінченні навчального дня – складати подяку. У будь-якому разі присутність такого особливого місця в навчальному закладі створить особливу атмосферу й зроджуватиме в душах учнів та педагогів молитовний дух.
У дошкільних установах можна рекомендувати вихователям перед сніданком, обідом і вечерею разом з дітьми читати молитву «Отче наш» чи інші молитви залежно від конфесійної ситуації у парафії.
Вагомим внеском у співпрацю з педагогічним колективом освітнього закладу є організація для них днів віднови та реколекцій.

Культурно-просвітницька діяльність священика в освітніх закладах
Перед священиками та педагогами-християнами стоїть завдання провадити дітей та молодь під проводом Святого Духа до Правди. Для свого зростання усі вони потребують, крім духовного проводу, ще й середовища друзів. Саме тому священики разом з учителями повинні згуртовувати дітей, а особливо молодь, на цікаві зустрічі, тренінги, організовувати молодіжні розваги, відпочинок, літнє оздоровлення, сарепти, прощі, реколекції тощо. Священнослужителі повинні часто самі ініціювати проведення таких заходів.
Для успішної співпраці з педагогічним колективом та дітьми кожної вікової категорії душпастир повинен знайти відповідні методи та підходи. Важливо зробити все можливе. Потрібно частіше бачитися з педагогами за кожної доброї нагоди (наприклад, брати участь в організації семінарів, круглих столів, конференцій на рівні навчального закладу чи на районному та обласному рівнях), цікавитися, які взаємини існують між учителями та учнями, які турботи є в середовищі самого педагогічного колективу.
Щоб зблизитися зі школярами та студентами, священик теж повинен використовувати кожну нагоду. Він міг би бути ініціатором створення асоціації студентів-католиків чи інших християнських спільнот на рівні вузу. Він мав би працювати зі студентами, організовуючи духовні бесіди, молитовні зустрічі тощо. Учасники цих спільнот надалі могли б стати добрими лідерами – за підтримки душпастиря вони самі провадили б молитву в спільноті, організовували б покази християнських фільмів, запрошували б цікавих людей на зустрічі.
Священик не повинен боятися говорити і про сучасні моральні проблеми та спроби їх вирішення. Молоді люди мають багато запитань, і важливо вчасно допомогти їм знайти на них правильні відповіді. Звичайно, часто душпастирі не є компетентними в певній темі, тому необхідно запрошувати фахівців, які змогли б розкрити тему.
Ефективним є облаштування скриньки запитань. Так молодь без страху задасть ті запитання, про які часто боїться відкрито говорити зі священиком. І тоді, запровадивши регулярні зустрічі зі студентством чи старшокласниками, можна про всі ці теми вичерпно поговорити.
Душпастирям варто теж використовувати можливості сучасних комп’ютерних технологій. Різні соціальні мережі сьогодні можуть стати місцем не одного навернення до Бога, коли священик проявить винахідливість і спробує «виловити» душі, які у вирі Інтернету проводять велику частину свого вільного часу.

Предмет «Християнська етика»
Перше, що, зазвичай, спадає на думку при згадці про співпрацю Церкви та держави в галузі освіти, є існування предмета «Християнська етика» в загальноосвітніх школах. Для багатьох вірних традиційних Церков в Україні викладання християнської етики в загальнодержавних освітніх закладах є гарною нагодою ознайомитися з основами християнства, християнськими цінностями, з різноманітними традиціями та звичаями нашого народу тощо.
Парафіяльний священик у міру своїх можливостей повинен цікавитися згадуваною навчальною дисципліною у школах, які є в межах його парафії, нав’язувати добрі стосунки з учителями християнської етики, бути готовим долучитися до організації відкритих уроків, інших заходів тощо. Якщо виникатиме потреба підтримувати чи навіть відстоювати право на викладання такого предмета для дітей всіх вікових категорій, парох в жодному разі не повинен стояти осторонь.
Інша річ, що християнська етика не має тієї мети, яку має катехизація. Саме тому її викладання не може бути причиною відмови від створення парафіяльної катехитичної школи.
Використання приміщення загальноосвітньої школи
для проведення катехизації
Священик повинен зробити все, щоб у його парафії відбувалася катехизація. Часто у сільській місцевості немає відповідно облаштованих приміщень для проведення катехизації. Тому священик, попередньо домовившись із дирекцією школи, може використовувати для катехизації в позаурочний час шкільні приміщення.
Кричущою помилкою є факт підготовки вчителем християнської етики дітей до Першої Святої Сповіді у школі в рамках предмета «Християнська етика». Підготовка до Святих Таїнств – це справа виключно еклезіальна. Тут є, звичайно, чимало дискусійних питань. Все ж одне лише бажання запровадити дітей до Першої Святої Сповіді не є достатнім аргументом дозволити вчителеві християнської етики, який не має відповідної катехитичної освіти та благословення на катехитичне служіння, готувати дітей до Таїнства. Крім того, потрібно зважити і на той факт, що, провадячи навчання у стінах школи, ми так і не навчимо дитину та її батьків ходити до храму (це стосується, найперше, великих міст).
Якщо багато дітей у класі та їхні батьки мають бажання готуватися до Першої Святої Сповіді, то добре буде порадити класному керівникові чи батьківському комітету записати усіх дітей до катехитичної школи, сформувавши окремий клас. Діти та їхні батьки повинні не лише вивчити основні катехизмові правди і знати напам’ять певний перелік молитов – насамперед, вони повинні усвідомити, що саме храм має стати місцем їх постійної зустрічі з Богом, а підготовка до Першої Святої Сповіді – це лише один із кроків наближення до цієї мети.

1.4. Співпраця з семінарією
Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» повторює давній постулат, що «Пастирство Христа здійснюється в пастирському служінні церковної ієрархії: царському (правління), пророчому (навчання) і священичому (освячення)»[26]. Члени семінарійної спільноти, готуючись стати священнослужителями, повинні отримати добрі умови, щоб приготуватися до цієї місії у світі.
Подекуди налагоджена є співпраця духовних семінарій з Єпархіальними катехитичними комісіями щодо проходження семінаристами катехитичної практики. Проте у такій співпраці необхідно розпрацювати чіткі процедури.
Для початку варто розмежувати обов’язкову катехитичну практику семінаристів останнього курсу та катехитичне служіння поодиноких студентів, котрі самі виявляють бажання вже на перших курсах семінарії допомагати душпастирям звершувати катехитичне служіння.
Катехитичне служіння семінаристів
Катехитичне служіння у парафіях священики організовують відповідно до умов та потреб. Через недостатню кількість катехитів-мирян, нерідко в цей процес потрібно залучити студента семінарії. Щоб бути певним, що особа, якій доручать справу катехизації, буде відповідальною на своєму місці, священики часто обирають осіб, котрих знають з їхнього досвіду праці (часто вони є вихідцями з цієї парафії). Однак оскільки основне завдання семінариста – навчатися та виховуватися в семінарії, то аби мати право звершувати працю поза межами семінарії, цей семінарист повинен отримати благословення ректорату. Саме тому священик листом звертається до ректорату семінарії з проханням про благословення для конкретної особи чи кількох осіб на катехитичну працю, вказуючи чітко в листі місце та час проведення занять.
Кожен семінарист повинен найперше виконувати усі приписи Статуту семінарії та виконувати розпорядження ректорату. Тому душпастирі повинні бути готові скоригувати заняття у парафії відповідно до умов, які може висловити семінарія. Потрібно зважити і на той факт, що студент не завжди зможе бути присутнім у парафії, бо буде задіяний в семінарійних заходах (реколекції, дні духовної віднови, грошові збірки тощо). Для цього перед початком навчального року потрібно наперед ознайомитися із графіком таких семінарійних заходів.

Обов’язкова катехитична практика студентів останнього курсу семінарії 
Дещо по-іншому виглядає катехитична практика для семінаристів останнього курсу семінарії. Хтось із випускників упродовж навчання в семінарії вже мав змогу здобути досвід катехизації, а дехто ще такого досвіду не мав. Саме тому така практика є обов’язковою.
Перше завдання катехитичної практики – сформувати у випускника семінарії (в недалекому майбутньому душпастиря) усвідомлення того, що катехизація в парафії – це звична річ, що по-іншому бути не може: де є парафіяльне життя, там є і катехитичне служіння. Крім того, такі зустрічі допоможуть молодому семінаристові ліпше ознайомитися з діяльністю та функціонуванням катехитичних шкіл.
Інший позитивний момент такої практики – студент випробує себе, побачить, з якою віковою категорією людей йому легше працюється, де потрібно докладати більше зусиль, де в майбутньому він потребуватиме помочі інших осіб тощо.
Звичайно, не можна залишити поза увагою той факт, що й самі парафії можуть мати певну користь від присутності семінариста та його участі в процесі катехизації.
Погоджуючись взяти на практику семінариста, священик зобов’язується допомогти йому пройти цю практику, створити відповідні умови. Тут ідеться про забезпечення організації катехитичних груп, надання студентові відповідних катехитичних матеріалів, приміщень для проведення занять, покриття різних фінансових витрат, пов’язаних з організацією катехитичного служіння тощо. Також священнослужитель бере на себе відповідальність у разі виявлення певних зловживань з боку студента, вчасно відреагувати, аби так теж причинитися до виховання доброго працівника у Христовому винограднику.
Місце проведення катехитичної практики семінаристів спільно узгоджують ректорат семінарії, Єпархіальна катехитична комісія та конкретні священики і директори катехитичних шкіл. Єпархіальна катехитична комісія формує так звану базу потреб катехитів у парафіях. Туди вписують усі потреби в катехитах, про які повідомляють поодинокі священики чи від їхнього імені директори катехитичних шкіл. А також туди вписують парафії, де конче потрібно запровадити катехитичну діяльність і священику в цьому треба обов’язково допомогти.
Після такого погодження на спільній зустрічі варто теж послухати бажання самих семінаристів щодо місця їх катехитичної діяльності. Така розмова допоможе одночасно розповісти студентам про їхні обов’язки та про умови проведення практики і довідатися факти, які поможуть посприяти ліпшому розподілу семінаристів по різних парафіях. Наприклад, можливо дехто з випускників вже тривалий час у якійсь парафії провадить катехитичну працю і призначення його в іншу парафію може негативно вплинути на навчальний процес у місці його попереднього служіння. Крім того, можна по можливості врахувати місце постійного проживання семінаристів, щоб їм полегшити добирання до парафії, де вони проходитимуть практику. Також необхідно у виборі місця практики зважити на те, що семінарист, може мати інші обов’язки (наприклад, капеланське служіння), щоб вони в часі не збігалися з парафіяльними катехитичними заняттями.
Оскільки священики, беручи студентів випускного курсу на катехитичну практику, допомагають семінарії у навчальному процесі, то ректорат семінарії повинен подбати про те, щоб покладені на семінаристів обов’язки катехитичного служіння у парафіях не наштовхувалися на перешкоди з боку семінарії. Інакше катехитичний процес у парафіях погіршуватиметься через непостійність катехита-семінариста.
Після скерування семінариста в парафію парох чи, від його імені, катехит зобов’язаний подати відповідальному за катехитичну практику студентів останнього курсу семінарії попередній графік задіяності студента в катехитичній діяльності парафії. По закінченні катехитичної практики парох зобов’язаний подати цьому ж відповідальному за катехитичну практику відгук про катехитичну діяльність студента (характеристику).

1.5. Співпраця з іншими освітніми богословськими закладами
Мета цього підрозділу – заохотити душпастирів УГКЦ до тіснішої співпраці з богословськими навчальними закладами УГКЦ, такими, наприклад, як: Український католицький університет, Івано-франківська теологічна академія, Катехитично-педагогічний інститут УКУ, Чортківська дяківсько-катехитична академія ім. свмч Григорія Хомишина.
Одним із основних завдань освітніх богословських закладів, а особливо богословських факультетів, є належне приготування студентів до співпраці з душпастирями в голошенні Доброї Новини, в літургійному та соціальному служіннях.
Участь мирян у житті та діяльності Української Греко-Католицької Церкви набуває нових форм. УГКЦ в Україні від моменту виходу з підпілля докладала великих зусиль у справі навчання та виховання мирян. Про це свідчить заснування освітніх богословських закладів, у яких миряни здобувають відповідну освіту. Навчальна програма складається як з теоретичних предметів, так і з практик. Так, наприклад, студенти УКУ філософсько-богословського факультету проходять соціально-душпастирську практику, в рамках якої мають можливість упродовж одного академічного року працювати у парафії. Досвід показує, що в парафії, де студенти четвертого року навчання проходили соціально-душпастирську практику, відбулось оживлення парафіяльного життя. Студенти, співпрацюючи зі священиками, провадили катехизацію дітей до Першої Святої Сповіді, читання Святого Письма, допомагали у заснуванні молодіжних та молитовних спільнот, проводили літні табори, здійснювали пасторальну працю в соціальних закладах (дитячих садочках, школах, інтернатах для дітей).
Розвиток співпраці між душпастирями та студентами має свій успіх не тільки в розвитку теперішнього парафіяльного життя, а й робить свій позитивний внесок у майбутнє Церкви. Сьогоднішні студенти можуть завтра стати активними мирянами в парафії. Проте така співпраця вимагає як з боку освітніх богословських закладів, так і з боку душпастиря у парафії певних кроків назустріч.
З боку освітніх богословськихзакладів:
– належно підготувати студента для проходження практики;
– координувати соціально-душпастирську практику;
– випрацювати відповідну програму, за якою студент працюватиме в парафії;
– аналізувати ефективність діяльності студента.
З боку душпастиря на парафії:
– звернутися до ректорату (деканату, кафедри, відділу, викладача, відповідального за  практику) навчального закладу та повідомити про потребу;
– створити відповідну атмосферу та умови для проходження практики;
– співпрацювати зі студентом;
– якщо це необхідно, співпрацювати з провідним викладачем;
– подбати про приміщення, у яких могли б відбуватися катехитичні зустрічі;
– заохочувати парафіян до участі у відповідній програмі;
– матеріально та фінансово підтримувати реалізацію програми.
З боку студента:
– старанно відповідно до затвердженого плану проходити практику;
– співпрацювати з душпастирем;
– узгоджувати свою діяльність;
– сумлінно виконувати вказівки та поради;
– свої лекції основувати на Божому об’явленні, навчанні та традиції УГКЦ.
– вчасно подавати звіт викладачеві.

1.6. Співпраця з інститутами богопосвяченого життя
Найвідповіднішим місцем, де служіння слова є одночасно на­вчанням, вихованням і живим досвідом, безумовно, є парафія. Парафіяльна спільнота має бути місцем свідчення віри, виховання і на­вчання своїх членів, вона має бути живим і постійним середовищем зростання у вірі. Священики у своєму душпастирському служінні не можуть самотужки охопити катехизацією всіх: дітей, молодь та дорослих. Тому допомагають їм у цьому, крім світських катехитів, також богопосвячені особи (монахи й монахині), які з огляду на своє покликання зобов’язані нести добру новину не тільки словом, а й прикладом свого посвяченого життя.
У Церкві існують численні чини та згромадження – усі мають свою харизму, яку можуть реалізувати і в парафіяльному житті. Співпраця парафіяльних священиків з монашеством може мати надзвичайно різноманітні форми, однією з яких є залучення богопосвячених осіб до катехитичного служіння. Для такої спільної справи Церкви, якою є катехизація, всім нам потрібно найперше з’єднатися у молитві.

Участь богопосвячених осіб у катехитичному служінні в парафії
Досвід Церкви засвідчує, що навіть короткочасна присутність монахів у парафії може бути дуже плідною, оскільки миряни мають довір’я до ченців та черниць, а, відповідно, богопосвячені особи мають великий вплив на мирян. Ділячись власним досвідом Бога, вони заохочують людей до зближення із Ним.
Однак не забуваймо, що богопосвячених осіб у нашій Церкві є досить мало, тож потрібно з розумінням ставитися до їх обмежених можливостей. Проте завжди варто пробувати через домовленість із настоятелями інститутів богопосвяченого життя організувати присутність у парафії таких осіб. Якщо такі особи вже служать у парафії, по­трібно шанувати специфіку їхнього покликання і зважати на неї. Правдива співпраця можлива лише тоді, коли парох чітко розуміє особливість богопосвяченого життя і не трактує богопосвячених осіб як прислугу в храмі. Залучивши особу до праці в парафії, не потрібно відразу всі обов’язки щодо обслуговування храму (прибирання, дякувáння, катехизацію тощо) звалювати на її плечі і вимагати їх виконання.
Нагадаємо, що не досить лише домовитися з настоятелем монашої спільноти про участь її члена у парафіяльному катехитичному процесі. Особа, яка навчатиме дітей, повинна пройти таку саму процедуру отримання благословення на катехитичне служіння від Єпархіального Єпископа, що й інші катехити.
Важливою є участь богопосвячених осіб, залучених до катехизації, у зустрічах із катехитами. Маючи досвід катехизації, вони можуть супроводити молодших катехитів чи тих, що починають катехитичне служіння, допомагати у катехитичному плануванні тощо.
Інші форми участі богопосвячених осіб у житті парафії
Надзвичайно плідними для кожної парафії можуть бути реколекції, місії монашества, участь богопосвячених осіб у конференціях, літніх таборах тощо.
Великий вплив на життя парафіян мають прощі до монастирів чи проведення реколекцій у монастирських стінах. Для сучасної людини перебування в монастирській тиші, молитва в монастирському храмі – це нагода знайти відповіді на виклики суєтного життя, сповненого різноманітними турботами. Саме тому душпастир повинен цінувати такі моменти в процесі освячення своїх парафіян й організовувати частіше такі нагоди.
Монаше життя для багатьох є незрозумілим, для декого – безглуздим, хоча для Церкви – це велике джерело освячення усіх нас. Душпастир також повинен пам’ятати про це й пояснювати парафіянам цілі, особливості монашого життя, значення та місце богопосвяченого життя у Церкві.
Співпраця з монашими чинами та згромадженнями у справі душпастирського та катехитичного служіння може бути різноманітною, але завжди скерованою на те, щоб передати всім, з ким зустрічається богопосвячена особа, віру, благоговіння перед Богом, любов. Така співпраця – чудова нагода передати іншим прагнення пізнати Бога і жити Ним.


1] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 54.
[2] ККСЦ, кан. 624, §1.
[3] ККСЦ, кан. 624, §1.
[4] Катехитичний правильник УГКЦ, 129. Катехитична Комісія УГКЦ. – Львів: Свічадо, 1999. – С. 67.
[5] Тут і надалі у тексті усе, що стосуватиметься пароха, стосується й адміністратора.
[6] Положення про парафіяльну катехитичну школу, п. 1.
[7] «Директор повинен мати відповідну освіту, бути живим членом своєї парафіяльної спільноти та відзначатися ревністю і християнськими чеснотами» (Там само, п. 3).
[8]Там само, п. 2.
[9] Там само, п. 3.
[10] Катехитичний правильник УГКЦ, 85. Катехитична Комісія УГКЦ. – Львів: Свічадо, 1999. – С. 49.
[11] Положення про порядок призначення на катехитичне служіння і відкликання з нього, п. 2.
[12] Там само, п. 3.
[13] Див.: Там само, п. 6.1.
[14] Там само, п. 6.2.
[15] Положення про порядок призначення на катехитичне служіння і відкликання з нього, п. 7.
[16] Там само, п. 5; пор.: ККСЦ, кан. 636, §2.
[17] Положення про парафіяльну катехитичну школу, п. 6.
[18] Постанови Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви, п. 7 (Десята сесія, Київ, 23 березня 2001 р. Б.).
[19] Постанови Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви (Десята сесія, Київ, 23 березня 2001 р. Б.).
[20] Там само, п. 5.
[21] Постанови Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви, п. 5. (Вісімнадцята сесія, Львів, 19 березня 2003 р. Б.).
[22] Постанова Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви, п. 7. (Десята сесія, Київ, 23 березня 2001 р. Б.).
[23] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха»,  п. 54.
[24] Папська біблійна комісія, Тлумачення Біблії в Церкві, ІV В 2.
[25] Див.: ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення Dei Verbum [«Боже Слово»], 25.
[26] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», п. 493.

Розділ ІІ. Катехизація у молитовному житті парафії


«Постійно моліться Духом усякою молитвою і благанням, – і пиль­нуй­те це з усякою терплячістю і молінням за всіх святих» (Еф. 6, 18), – звертається до нас апостол Павло.
Особливе місце в християнському житті посідає літургійна молитва. Літургія – це діло Христа, а також діяння Його Церкви. Церква звершується у ній і являється як видимий знак спілкування Бога і людей через Христа. Вона залучає вірних до нового життя спільноти. Літургія передбачає «свідому, дієву й плідну участь»[1].
«Літургія є вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, і водночас є джерелом, із якого випливає вся її сила»[2]. І саме тому вона є привілейованим місцем для катехизи Народу Божого. «Катехиза своєю суттю пов’язана з цілим літургійним і сакраментальним служінням, бо саме через Таїнства, особливо у Євхаристії, Ісус Христос діє у всій повноті для перетворення людей»[3].    
Завдання літургійної катехизи – поглиблення нашого особистого зв’язку з Господом Богом та з ближнім – братом чи сестрою у Христі – завдяки свідомому прийняттю таїнственної благодаті у літургійних символах-знаках.
Відповідно до конкретних обставин реалізація цього стратегічного завдання може передбачати низку конкретніших завдань.
Слово «містагогія» з грецької мови означає «введення в таїнство». Усі церковні богослужіння, а також храмова архітектура, іконографія, церковний спів, вже самі по собі є містагогією, бо провадять усю Церкву і кожного вірного до єднання з Богом. Усе має свій зміст і своє завдання.
Для багатьох вірних символічна мова таїнств та кожного окремого богослужіння є «твердою їжею», і тому часто виникає потреба не в одному короткому поясненні, а в окремому циклі катехитичних проповідей. Тож слово «містагогія» набрало ще й іншого значення. Щодо літургії містагогія є тим самим, що й екзегеза для Святого Письма: як і писання, обряди Церкви також вимагають пояснень та пристосування їх різноманітних значень у кожному часі.

2.1. Катехиза в богослужіннях добового кола
Богослужіння добового кола – це найслабша ланка сучасного молитовного життя парафії. Спільне богослужіння Вечірні, Повечір’я, Північної, Утрені та Часів часто залишається нездійсненною мрією. Катехизм Католицької Церкви вчить, що богослужіння добового кола призначені «стати молитвою усього Народу Божого»[4].
Стихири Часослова розкривають та доповнюють псалмоспів церковних молитов, розкриваючи втаємничене у символах значення дня, літургійного періоду чи якогось свята. Так, вже саме богослужіння Вечірні чи Утрені є доброю літургійною катехизою. Тому варто відправляти ці богослужіння напередодні недільних та святкових днів, при можливості роблячи перед Вечірнею чи Утренею коротку літургійну катехизу, пояснюючи зміст і значення символіки (наприклад, світло–темрява), сталих частин та головних думок стихир.
Особливу увагу слід звернути на ті богослужіння, які молимось рідко. Це, передовсім, Царські часи, Вечірня з Літургією Василія Великого, Велике повечір’я перед святами Різдва чи Богоявлення Господнього. Доброю нагодою для катехитичного пояснення значення служіння є богослужіння Великого Четверга (зокрема, в катедральних храмах) та інші богослужіння Великого Тижня.

2.2. Катехиза під час паралітургійних богослужінь
Паралітургійні відправи регулярно збирають чималу кількість людей. Самі богослужіння не є довгі – отже, до них можна долучити повноцінну катехизу. Оскільки участь у них завжди беруть переважно ті самі особи, то катехизи можуть мати свій цикл.
Для прикладу, у травні, коли щодня служать Молебень до Пресвятої Богородиці, можна скласти план місячної катехизи про вшанування Богоматері. Аналогічно можна продумати схему для інших регулярних богослужінь, коли на молитву приходять постійно одні й ті самі люди.

2.3. Катехизація під час звершування треб  (Святих Таїнств та освячень)
Під відправою треб розуміємо моління Церкви, яке відбувається на прохання конкретних людей. До них належать, зокрема, сім Святих Таїнств, молитви християнського похорону, різного роду посвячення чи благословення. Під час звершування треб є нагода зустріти тих людей, які за інших обставин у храмі не бувають і не беруть участі в катехитичному навчанні. Тому варто використати цей молитовний момент, щоб скерувати своє слово саме до цієї аудиторії.
Сприятливим моментом тут є присутність людей та їхнє, зазвичай, позитивне ставлення до служителя. Натомість, несприятливий момент – це те, що більшість учасників під час таких богослужінь перебувають думками деінде, тому потрібно докласти чималих зусиль, щоб завоювати їхню увагу.
Священику слід пам’ятати, що кожна зустріч із невоцерковленими людьми повинна вміщати як керигматичний заклик до особистої відповіді Христові, так і містагогійну катехизу, яка б пояснювала сенс і значення здійснюваного обряду.
Щоразу, коли зустрічаємося із людьми під час звершення Таїнств, освячень, посвячень чи благословень, варто скористатися такими катехитичними моментами:
  перед початком: катехитичний вступ про структуру чину та його головні символи;
  якщо чин передбачає читання Святого Письма: коротка гомілія після читання;
  наприкінці відправи: висновки та заклик до особистого рішення.
Такий підхід перегукується із класичною схемою шкільної катехизи: вступ, подача матеріалу, закріплення та практичні висновки.

2.4. Катехизація під час звершення Божественної Літургії
Під час Божественної Літургії відбувається єднання усіх із Христом, тому Служба Божа – найглибша катехиза, де Христос діє через церковний спів, своє Слово, навчання священика, а головно через участь вірних у Таїнстві Причастя Його Тіла і Крові. Спільна парафіяльна Літургія є найкращим представленням універсального виміру Церкви, коли у Христі вже немає «ні грека, ні юдея» (Гал. 3, 28), ні чоловіка, ні жінки, ні дорослого, ні дитини.
Коли є одна парафіяльна Літургія
Оскільки основною метою кожної Літургії є будування Тіла Христового, то душпастир повинен подбати про повну, свідому та діяльну участь у ній усіх вірних, у т. ч. дітей. Використовуючи наявні в УГКЦ практики, можемо виокремити такі поради:
  запрошувати присутніх на Літургії дітей стояти навколо тетраподу чи біля іконостасу;
  пропонувати підліткам тримати запалені свічки під час читання Євангелія;
  на початку проповіді звернутися кількома реченнями до дітей (задати їм питання чи в кількох словах узагальнити науку);
  організувати, щоб «Вірую» і «Отче наш» співала (читала) вся церква, навіть якщо інші частини співає хор;
  Апостол, Євангеліє та єктенії виголошувати так, щоб у кожному місці храму було зрозуміле кожне слово (залучати дітей та молодь до читання Апостола під час богослужінь).
Коли є нагода служити Літургію
за особливою участю дітей
Таку Літургію слід називати не «дитячою Літургією», а, радше, «Літургією за особливою участю дітей». Священик повинен звернути увагу на те, скільки є присутніх дітей, і для активного їх залучення у спільну справу, крім виконання попередніх порад, йому варто:
  не затягувати Літургію;
  використовувати відомі дітям катехитичні пісні (перед Літургією, під час Святого Причастя, після Літургії);
  підготовлювати здібніших дітей, щоб вони виразно читали (співали) Апостола;
  під час проповіді використовувати інтерактивні методи спілкування та допоміжні предмети;
  під час сугубої єктенії додавати прохання за потреби дітей (успіхи в школі, згоду між друзями, добрий відпочинок на канікулах);
  перед благословенням звернутися до дітей із проханням, щоб вони пригадали, про що сьогодні йшлося в Євангелії і проповіді (по­вторення);
  Після відпусту задати дітям якесь нескладне домашнє завдання (розмалювати картинку, написати притчу тощо) і на наступній Літургії подякувати за виконані завдання.
У приготуванні такої Літургії повинні брати участь активніші батьки, музично обдарований катехит та інші.
Щоб діти не сприймали Літургію інфантильно, варто уникати:
  частування священиком дітей солодощами після Літургії;
  годування батьками дітей під час Літургії (крім грудних дітей);
  приношення на Літургію іграшок;
  вживання здрібнілих словесних форм («Бозя» і т. ін.).
Прохання на потрійній єктенії
У сугубій єктенії (або єктенії усильного благання) Церква молиться за те, «щоб ми, пізнавши істину, були гідними її та в подвигах праведне життя вели і заповіді берегли, щоб вічне спасіння прийняти»[5]. На відміну від мирної єктенії, в якій ми молимося за весь світ, у сугубій поіменно поминаємо вірних, додаємо особливі прохання зібраної спільноти у відповідь на почуте Боже Слово й просимо Божої допомоги в різних обставинах життя вірних[6].

Причастя дітей
Щодо практики уділювання Святого Причастя дітям наша Церква керується нормами чинного Церковного права та рішеннями Синодів УГКЦ. Так Кодекс Канонів Східних Церков говорить, що «сакраментальне впровадження в таїнство спасіння завершується прийняттям Пресвятої Євхаристії, і тому Пресвята Євхаристія повинна уділятись після Хрещення і Миропомазання якнайскоріше згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого права»[7]. Єпископат УГКЦ на Синоді, що відбувся у Крехові–Львові 14–20 вересня 1997 р., у розділі щодо літургійних практик постановив: «З душпастирських причин, та в дусі рішень Другого Ватиканського Вселенського Собору “Про Східні Католицькі Церкви”, Синод Єпископів доручив застосовувати таку термінологію: “Перша Свята Сповідь та Урочисте Святе Причастя” замість “Перше Причастя”»[8]. Партикулярне право УГКЦ говорить: «Сакраментальне впровадження в таїнство спасіння завершується прийняттям Пресвятої Євхаристії, яку слід уділяти після прийняття Хрещення і Миропомазання якнайшвидше»[9].


[1] ККЦ, 1071.
[2] II Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію «Sасrоsаnсtum Соnсіlium», 10.
[3] Іван Павло II, Апостольське звернення «Catechesi tradendae», 23.
[4] ККЦ, 1175.
[5] Ґаладза Петро. Літургійна ідентичність УГКЦ як locus theologicus: кілька богословсько-пастирських пропозицій // Богословія. – Т. 67. – Львів, 2003. –
С. 76–77.
[6] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», п. 378.
[7] ККСЦ, кан. 697.
[8] Рішення і постанови Синодів Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 1989–1997 років, Львів, 1998, 41.
[9] Партикулярне Право УГКЦ, кан. 86.



Розділ III. Катехизація у спільнотному житті парафії


Парафія – це спільнота. Члени парафії повинні бути неначе велика сім’я, знати одне одного, піклуватися одне про одного і разом зростати в любові до Бога й одне до одного. Щоб сформувати добру парафіяльну спільноту, душпастир має надзвичайно великі ресурси. Деякі варіанти пожвавлення парафіяльного життя через присутність у них катехитичної складової розглянемо у цьому розділі.

3.1. Прощі, екскурсії та походи
На перший погляд прощі, екскурсії та походи мають різні цілі, проте душпастир у них переслідує одну мету: допомогти кожному учаснику зростати добрим християнином.
Виховання доброго християнина передбачає формування в кожній людині високої духовної культури. Різноманітні екскурсії, походи, прощі можуть сприяти ознайомленню осіб різного віку з національною культурою на тлі надбань світової цивілізації. Крім того, вони формують почуття громадянської, національної та особистої гідності.
Однак більш плідним для духовного зросту парафіян залишається паломництво до святих місць, адже проща – це, насамперед, молитовний подвиг, це наче особливе богослужіння задля очищення душі. За допомогою прощ душпастир може оживити релігійне життя в родинах, а також помогти людям віднайти дорогу до Бога.
Прочанство (паломництво) у своїй суті пов’язане з давнім старозавітним звичаєм щороку ходити на празник Пасхи в Єрусалимський Храм, щоб там по-особливому пережити свій стосунок з Богом. Проща – це не проста подорож, яка переносить нас з одного місця в інше, – це подорож, яка переносить учасників в інший духовний простір.
Ціль паломництва – поклоніння Христу та почитання Пресвятої Богородиці чи інших святих в особливих місцях. Найчастіше люди здійснюють паломництва при невиліковних хворобах, перед прийняттям важливих рішень, при вирішенні життєвих проблем тощо. Саме в такі моменти життя вірні потребують доброго проводу, духовної підтримки з боку душпастиря, щоб наслідком паломництва й справді стало отримання благодаті, духовне та фізичне зцілення.
Можливі варіанти участі у прощах
Душпастир повинен усвідомити, що не кожна людина, маючи якусь потребу, здатна самоорганізуватись і здійснити своїми силами паломництво. Найчастіше люди потребують доброго організатора, який запропонував би їм взяти участь у прощі. Тому потрібно створювати відповідні нагоди.
Нині у церковних структурах існують паломницькі центри, які постійно пропонують різні прочанські поїздки, інколи Церква проводить загальні прощі, до участі в яких потрібно заохочувати вірних.
Не варто уникати можливості провести окрему прощу і для своїх парафіян. Її можна організувати самому, а можна звернутися по допомогу до паломницьких центрів. Важливо усвідомити, що людям потрібно постійно пропонувати різноманітні варіанти участі у прощах.
Духовний провід вірних під час прощ
Вагому роль у доброму проведені прощі відіграє належне приготування парафіян. Не всі, хто має намір взяти у паломництві участь, є достатньо обізнані з основними засадами. Тому, як перед початком, так і впродовж всієї прощі паломники потребуватимуть доброго духовного проводу. Для цього сам парох або з його благословення хтось інший (катехит, богопосвячена особа чи семінарист) повинен супроводжувати прочан у духовній мандрівці.
Крім спільної молитви під час прощі, співання релігійних пісень, доречним буде і катехитичне навчання. Прочанам потрібно наголошувати, що без молитви, без доброї Сповіді, без Святого Причастя проща втратить свою цінність. Не зайвим буде нагадати всім про поведінку на святому місці, у храмі. Розкажіть вірним про місце, куди прямує проща, його історію, про можливість приступити до чудотворної ікони чи мощей і т. ін. Потрібно допомогти кожному прочанину відповідно налаштуватися, щоб отримати якнайбільше духовної користі.

3.2. Християнські табори
Християнський табір – це організована форма повноцінного відпочинку, який охоплює усі компоненти людської природи: фізичний, психологічний, духовний.
Християнський табір є ефективною формою євангелізації та катехизації, адже саме під час спільного відпочинку найкраще можна промовити до сердець людей, не лише навчаючи засад моралі, а й засвідчуючи віру власним життям.
Мета християнського табору – допомогти учасникам пізнати Бога та Його задуми щодо власного життя, а також зростати у вірі та пізнанні християнських правд.
Час проведення таборів тісно пов’язаний із часом канікул і відпусток, тому оптимальним для цього є літо.
Планування християнського табору
а. Завчасність у приготуванні.
Щоб християнський відпочинок був вдалим, слід планувати його заздалегідь. Тоді буде досить часу на підготовку й організацію заходу, що в результаті сприятиме досягненню мети табору.
б. Визначення мети.
Крім загальної мети, кожен християнський табір має ще свою конкретну мету, яка випливає з потреб таборовиків (їхніх вікових, культурних чи інших особливостей) або з теми табору, у виборі якої потрібно враховувати тематику, проголошену Церковною владою.
в. Команда організаторів та провідників.
Одній людині, навіть найздібнішій, організувати табір буде дуже важко. Тому потрібно створити команду однодумців. До провідництва можна залучити катехитів, семінаристів, активних мирян, молодь, належно підготувавши їх.
Головна запорука успішного проведення табору – командна праця її провідників. Слід пам’ятати, що взаєморозуміння і відкритість провідників служитимуть прикладом для учасників табору. Щоб співпраця між провідниками була ефективною потрібно чітко розподілити обов’язки.
Члени команди повинні бути:
  однодумці, яких об’єднує спільна мета та ідея служіння заради Царства Божого і добра людини;
  вишколені особи (священик, провідники, медпрацівник…). Добре, якщо ці особи протягом певного часу збиратимуться для організації і приготування табору (це допоможе їм краще познайомитися і зробить їх справжньою командою).
Щоб християнський табір став для його учасників часом зустрічі з Ісусом, потрібно аби кожен провідник, належно підготувавшись, вимолив і пережив особисто зустріч з Богом. Адже привести когось до зустрічі з Ісусом може лише особа, яка зустріла Ісуса і яка живе у Ньому. Тому головне завдання спільноти провідників табору – самим перебувати у мандрівці з Ісусом. Життя провідників, їхня поведінка і кожен їхній вчинок є прикладом життя для таборовиків.
г. Учасники табору.
Учасниками табору може бути різні групи людей: діти, підлітки, молодь, дорослі; особи з особливими потребами, сім’ї, спортсмени тощо.
ґ. Види таборів.
Організації табору залежатиме від того, який вид табору ви оберете: виїзний чи парафіяльний.
Виїзний табір. Перевага такого виду таборів полягає у тому, що учасники, віддалившись від місця проживання, друзів, знайомих, від щоденних турбот, мають нагоду цілковито зануритися у світ таборового життя, який ви їм пропонуєте. Такий табір стає своєрідною лабораторією життя, яка за умов доброї організації є сприятлива для швидкого та ефективного донесення пропонованих цінностей. Учасники табору, переживши спільно хвилини радості, молитви та просто побувши разом, матимуть особливу нагоду стати спільнотою, яка зростатиме у вірі, радості й любові. Такий вид таборів особливо популярний серед підлітків та молоді.
Серед виїзних таборів варто виокремити табори у приміщенні та наметові.
Для проведення табору у приміщенні, потрібно вибрати базу відпочинку, школу чи інше приміщення, яке підходить для таборування.
Наметовий табірдасть змогу зекономити кошти на житло, проте більше часу потрібно відводити організаційним справам. Для цього потрібно залучати людей, які мають досвід наметового таборування.
Припарафіальний табір. Якщо ви не маєте можливості організувати виїзний християнський табір, можете організувати його на території парафії: у парафіяльному приміщенні, в школі чи іншій установі. Такий табір має свої переваги, зокрема фінансові, адже для його проведення потрібно набагато менше витрат. Маючи приміщення, ви економите витрати, пов’язані із дорогою, проживанням і харчуванням, та зможете охопити більшу кількість дітей, підлітків і молоді.
Участь Церкви в освітніх таборах. Особливо позитивним прикладом співпраці Церкви та держави у ділянці виховання молодого покоління є участь Церкви в позашкільних дозвільних програмах, зокрема у проведенні таборів. Так Церква допомагає молодому поколінню пізнати та зрозуміти християнські цінності та важливість керуватися ними у життєвих ситуаціях.
Якщо на території парафії є загальноосвітні навчальні заклади, то слід поцікавитися, чи не планують вони таборів, у яких ви можете взяти участь.
д. Місце проведення[1].
Про вибір місця таборування в нашій дійсності важко говорити, адже здебільшого табори проводять там, де є можливість. Та все ж таки дещо залежатиме й від вас. Якщо є вибір, то варто уникати тих місць, де буде багато туристів. Краще віддати перевагу віддаленим містечкам, селам, а ще ліпше – базам відпочинку за межами населених пунктів. Доцільніше влаштовувати табір у горах або на морі, де мальовнича природа, свіже повітря, тиша лісів надихатимуть усіх на ліпше переживання спільного часу.
На зарезервоване місце треба заздалегідь поїхати особисто, аби переконатися, що воно відповідає вашим вимогам. Звичайно, ліпше, якщо з вами поїде ще хтось з організаторів. Зокрема, потрібно перевірити умови проживання, харчування і т. ін. Якщо кухня автономна, то потрібно взяти зі собою і кухаря, котрий зможе реально оцінити ситуацію.
Варто поцікавитися історією цієї місцевості, культурними, історичними, духовними чи просто мальовничими місцями, які розміщені поблизу і які ви зможете відвідати й, таким чином, краще організувати відпочинок.
е. Програма табору.
Табір повинен мати провідну тему і чітку мету. Готуючи програму, потрібно так планувати кожен день від приїзду і до від’їзду, щоб його розпорядок якнайкраще відповідав біологічним ритмам людини та сприяв досягненню мети (години праці у групах, молитви, забави й вільний час). Потрібно передбачити й погодні несподіванки, щоб у запасі завжди було якесь заняття.
У допомозі можуть стати спеціальні посібники (їх можна укласти і самому):
  для провідників. У посібник мають увійти розробки тематичних зустрічей, ігор, конкурсів, сценок, тематичних вечорів, інших заходів з методичними порадами для їх кращого застосування;
  для самих учасників табору.
Слід підготувати або купити молитовники для усіх учасників. Варто також укласти пісенник для таборовиків.
Програму треба підготувати дуже ретельно. Необхідно, аби кожен провідник був добре з нею ознайомлений і чітко знав свої обов’язки.
є. Бюджет.
Знаючи, хто буде учасниками табору, маючи розроблену програму, запланувавши місце та час проведення табору, потрібно зробити попередній підрахунок витрат і продумати, де взяти кошти (збірка на парафії, оплата від учасників, кошти з певних фондів, пожертви меценатів або шукати інші можливості для здійснення задуманого).

Проведення християнського табору
а.Безпосереднє приготування (реєстрація та попередня зустріч з учасниками табору).
Корисно наперед, щонайменше за два тижні до проведення табору, провести зустріч із його учасниками (якщо діти, то також і з їхніми батьками). На зустрічі насамперед потрібно надати інформацію про табір, його правила, познайомити між собою учасників. Роздати списки речей, які потрібно взяти до табору, вказати час і місце від’їзду та повернення. На завершення учасники чи їхні батьки повинні заповнити анкету (для неповнолітніх потрібні дозвіл батьків, медична довідка).
б. Приїзд, поселення і перше зібрання.
Якщо можливо, то декілька провідників повинні приїхати на місце проведення табору раніше від учасників на кілька годин або навіть на день, щоб приготувати помешкання (намети). Потрібно подбати про те, щоб учасники табору, приїхавши, побачили все добре приготованим, прибраним, а найголовніше, щоб їх зустріли усміхнені обличчя провідників.
Після приїзду та поселення потрібно дати трохи вільного часу перед першим зібранням. На першій зустрічі розповідаємо таборовикам, для чого організовано табір, його мету, тематику і головні правила. Першого дня потрібно приділити увагу інтеграції учасників, познайомити їх із провідниками, територією табору, одне з одним.
в. Молитва.
Особливу увагу потрібно приділити духовній частині програми табору, особистому й спільнотному спілкуванню з Богом. Цьому слугуватиме Літургія, ранкова й вечірня молитви, особиста молитва, загальна тиша, духовні вечори. Важливо організувати ці хвилини так, щоб вони не були додатком, чимось примусовим, а щоб вони були кульмінаційним моментом, найкращим часом радості і щастя.
Потрібно продумати, коли учасники табору зможуть розмовляти про свої духовні проблеми із провідниками або духовними особами.
Важливу увагу варто звернути на приготування Божественної Літургії. Слід продумати, як активно залучити таборовиків до Літургії, заохочувати до участі у Таїнствах Сповіді та Євхаристії.
г. Тематична праця у групі.
Кожного дня слід відводити час для праці в малих групах, де розглядатиметься якась християнська тема. Важливо, щоб зустрічі сприяли відкритості її членів, щоб участь була активною. Велике значення має особа провідника, його вміння відчувати учасників і спонукати до діалогу, належно відкриваючи тему.
ґ. Ігри та вільний час.
Вільний час та ігри є дуже важливим моментом у таборі, адже без цих елементів важко собі уявити повноцінний відпочинок. Добре зорганізоване дозвілля принесе величезну користь: сприятиме кращому знайомству з іншими таборовиками, зміцненню спільноти, зблизить учасників із провідниками, внесе радість у життя табору.
д. Інші заходи:
  Заняття за інтересами – гуртки (духовні, мистецькі, патріотичні, спортивні, тощо).
  Семінари (лекції): їх теми мали б відповідати меті християнського табору, а також зацікавленням і рівню учасників.
  Школа пісні й танцю: сприятиме згуртованості всіх учасників таборової програми і допоможе в організації вечорів.
  Волонтеріат: діяльність, у якій всі матимуть можливість послужити для спільного добра й відчути радість від служіння.
  Екскурсії, походи та паломництва.
е. Обговорення дня та підсумок табору
Варто, щоб кожного таборового вечора провідники обговорювали прожитий день.
Після завершення табору доцільно відразу зібрати провідників для підсумку табору. Якщо ваш табір був фінансований якоюсь організацією, потрібно зробити як фінансовий, так і загальний звіти – з фотографіями та відгуками. Можна провести зустріч батьків і таборовиків, на яку запросити спонсорів. Слід подбати про вияв подяки організаторам і провідникам.
є. Інформування у мас-медіа
Можна подавати інформацію про перебіг табору в релігійні та світські ЗМІ.
ж. Післятаборові зустрічі
Важливо надалі протягом року організовувати зустрічі, щоб проведений табір не залишився тільки гарним спомином, а щоб мав продовження. Можна використовувати соціальні мережі, як засіб для підтримання контактів із учасниками табору.

3.3. Катехизація парафіяльних спільнот
Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні до душпастирів говорить, що лише через створення парафіяльних спільнот (братств, сестринств, різноманітних товариств) та їх добрий провід душпастирювання буде вдалим: «Конечно треба, щоби в кожній парафії було бодай одно добре зорганізоване і добре ведене братство. Від того залежить добро цілої парафії»[2].
Творення парафіяльних спільнот дає можливість кожній людині віднайти своє місце, реалізувати свої дари та свій обов’язок взаємодопомоги. Крім того, такі спільноти на парафії згуртовують парафіян і роблять усю Церкву активнішою.
Кожна парафіяльна спільнота має свої завдання, цілі, проте є одна річ, яка їх усіх об’єднує – це Христова Церква. Звідси випливає, що кожен учасник спільноти має перед собою єдину найважливішу мету – зростання у святості. Саме в досягненні цієї мети душпастир повинен допомогти кожній особі. Тут хочеться особливо наголосити на тому, що спеціальне завдання якоїсь парафіяльної спільноти (спільнотне, соціальне служіння тощо) можливо реалізувати тільки за умови, коли першою і найважливішою метою кожного її учасника є життя у вірі. Отож, душпастиреві важливо усвідомити, що метою творення будь-якої парафіяльної спільноти, насамперед, має бути впровадження кожного її учасника у життя Церкви.
Отож, не досить лише заснувати якесь товариство чи братство/сестринство в парафії, цю спільноту потрібно вміло провадити. Релігійна неосвіченість учасників парафіяльних спільнот може стати сприятливим підґрунтям для викривленого сприйняття багатьох правд християнської віри. Саме тому душпастир повинен приділяти досить часу, щоб не лише молитовно бути присутнім у житті цих спільнот, а й проводити катехитичне навчання. Йдеться не лише про такі молодіжні спільноти, як Марійська, Вівтарна дружини чи інші, а й про спільноти, які гуртують людей різного віку, з різними умовами життя, з різною освітою, з різними інтересами тощо.
Через зайнятість душпастиря чи його недбалість парафіяльним спільнотам загрожує велика небезпека, що до них потрапляють люди, які не переживають віру як фундамент свого життя й не готові нічого змінювати у цій сфері свого життя. Для таких осіб спільноти стають, радше, місцем, де вони намагаються якимось чином реалізувати свої хворобливі амбіції задля власної користі. Тому в жодному разі не можна допустити недбальства у проводі парафіяльної спільноти, потрібно постійно дбати про формування зрілих християнин через катехитичне навчання.
Кожна спільнота має свої характерні особливості, проте катехитичне навчання їх учасників має бути фундаментом для розвитку всіх інших форм служіння. Учасники одних спільнот (наприклад, Марійської, Вівтарної дружин) досить зобов’язати долучитися до навчання в парафіяльній катехитичній школі, а для учасників інших спільнот потрібно виділити окремий час на катехизацію (наприклад, молитовні братства) чи знайти відповідне місце у їхньому щоденному робочому графіку (наприклад, спільноти руху «Віра і світло»). До катехизації спільнот душпастир може залучати підготовлених катехитів, богопосвячених осіб чи студентів семінарії. Проте треба пам’ятати, що таке катехитичне навчання повинно бути систематичним.
Якщо парафіяльні спільноти допоможуть кожному їх учаснику осягнути зрілу віру, то, як наслідок, вони зродять людей, здатних на плідне служіння, збудоване на фундаменті, яким є Христос.

3.4. Катехитичні реколекції для родин
Особливу увагу священикові у своїй душпастирській праці по­трібно звернути на інститут родини. Ця маленька клітина великого організму вимагає максимальної підтримки в усіх сферах життєдіяльності, а більш за все в духовній. Поруч із молитовними практиками, які використовуємо під час відвідин домівок своїх вірних, потрібно звернути увагу й на слово катехизи для цих родин.
Одним із способів оживити родинне духовне життя є одноденні катехитичні реколекції для родин. Ці реколекції об’єднують людей різного віку, оскільки їх учасниками є мама і тато, дідо і баба, брати і сестри, іншими словами уся «домашня Церква». Мета таких днів віднови – виховати зрілих християн та будувати живу Церкву.
Щоб реколекції були успішними, звичайно треба добре все приготувати. Насамперед, потрібно обрати відповідне приміщення. Добрим для реколекцій є приміщення з каплицею і кількома класами для праці окремо з дітьми та батьками. Найефективніше реколекції проводити поза межами парафії: у реколекційному центрі, монастирі, в семінарії тощо.
Відтак, потрібно спланувати розпорядок дня. Як підказує досвід, варто укласти два окремих розпорядки: для дітей і для дорослих, щоб діти та батьки працювали за окремою програмою й протягом дня не бачилися між собою. Пропонований розпорядок дня див. у Додатку 4.
Наступний крок – потрібно запросити відповідних людей, котрі провадитимуть реколекційні науки для батьків. Можна, звичайно, й самому взяти на себе цю справу. Але після реколекційної науки для праці з батьками в групах потрібні будуть аніматори – богопосвячені особи, семінаристи, катехити. Праця в групах полягатиме в роздумуванні над заздалегідь приготовленими запитаннями (для прикладу, див. Додаток 5).

Керівник групи повинен дотримуватися певних правил:
дотримуйтеся теми й часу;
слухайте інших і не перебивайте, стежте, щоб інші не перебивали одне одного;
не оцінюйте і не засуджуйте висловлювань інших;
не давайте порад, якщо вас про це не просять;
роз’яснюйте проблеми;
висловлюйте побоювання;
аналізуючи життєві ситуації, використовуйте вигадані імена;
учасник має право сказати «Стоп», якщо подальше обговорення неприємне для нього або видається йому небезпечним;
учасник має право відмовитися від участі в обговоренні – діленні певної проблеми.

До праці з дітьми та молоддю потрібно також залучити богопосвячених осіб, семінаристів, катехитів, котрі вміють працювати з такою аудиторією. Праця найчастіше полягатиме в поясненні катехизмових правд віри. Можна використовувати матеріали, розроблені для викладання у катехитичних школах. Священик не провадитиме науки для дітей, а лише для батьків. У Додатку 6 є зразок можливого плану праці з дітьми.
На завершення реколекцій батьки виготовляють для своїх дітей мистецькі подарунки. Так само й діти – для батьків. Подарунок полягатиме в тому, що учасники реколекцій представляють сценку, яку готують упродовж дня.
Завершальним моментом реколекцій завжди має бути благословення родин та подарунок для сім’ї (може бути ікона).
Для проведення реколекцій, як і для будь-якого іншого заходу, потрібно укласти відповідний кошторис (див. Додаток 7).

____________________________
[1] Цей пункт стосується виїзних таборів.
 [2] 1940 р., квітня 15, Львів. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства. Про необхідність праці з церковними братствами.

Розділ ІV. Катехизація у соціальному житті парафії


Катехизація в соціальному житті парафії – це спеціальне служіння, яке супроводжується відповідними засобами. Щоб провадити таке служіння потрібно перш за все правильно окреслити категорію людей, для яких організовуватиметься служіння, а відтак, потрібно знайти людей, які служитимуть у цій сфері.
На сучасному етапі розвитку нашої Церкви тільки починається систематична праця з такими суспільним утвореннями, як дитячі інтернати та сиротинці, лікарні, реабілітаційні центри, будинки для осіб похилого віку, в’язниці, студентські містечка та військові частини. Методологія праці тільки починає укладатися, а для цього важливо ділитись всяким, навіть найменшим, досвідом катехитичного служіння в соціальному житті парафії.
Важливим аспектом, який не можна опустити, є залучення широкого кола вірних до такого служіння. У соціальному служінні кожен особливим способом матиме нагоду пережити слова Спасителя: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили…» (Мт. 25, 40), та виховати в собі співчуття і прагнення на ділі виконувати закон любові.

4.1. Катехизація в реабілітаційних центрах
Організовуючи катехитичну працю в реабілітаційних центрах потрібно брати до уваги специфічну направленість діяльності закладу і його працівників (персонал та волонтери); вік, стан і можливість сприйняття осіб, які користають з програм Центру; особливості родичів осіб, що користають з програм Центру.
Катехизація персоналу проводиться звично там, де є нагода: на загальних зборах колективу, п’ятихвилинках, спеціально організованих реколекціях, спільних прощах, молитвах тощо, але основну роботу слід проводити на індивідуальному рівні у вигляді розмови (чи/та Сповіді) відповідно до потреби людини чи реабілітаційного центру та обов’язків, які виконує та чи інша особа. Від християнського світосприйняття, знань і молитвикожного працівника Центру залежить успіх роботи Центру загалом і, відповідно, катехитичного процесу у ньому.
Працюючи з персоналом Центру, капелан може віднайти серед працівників помічників для проведення катехизації різних рівнів серед дітей, молоді та їхніх родичів (у тому числі скеровуючи їх на здобування катехитичної освіти). Теж капелан своєю присутністю створює сприятливу для праці Центру християнську атмосферу миру та любові.
Щодо дітей та молоді катехитичну працю слід проводити не лише за віковими ознаками (діти дошкільного віку, молодшого/середнього/старшого шкільного віку, випускники тощо), а залежно від їхніх можливостей сприймати і засвоювати інформацію і/або виявляти своє розуміння чи почуття. При цьому мусимо вміти розрізняти дітей чи молодь за іншими особливостями:
  діти і молодь, які здатні розуміти на звичайному рівні повний курс катехитичного навчання (є розумово повносправними, навіть якщо не можуть через фізичну неповносправність зрозуміло висловлюватись);
  діти і молодь, до яких можна донести правду про те, що Бог є, що в Причасті подається Ісус, навчити простішого способу молитви тощо…;
  глибоко неповносправні діти і молодь, яким уділяємо Таїнство Євхаристії, керуючись рішеннями Синодів УГКЦ, що дозволяють причащати маленьких дітей.
При цьому в усіх випадках важливо встановлювати особистий контакт (на рівні відчуття, дотику, «бути присутнім») з людьми із особливими потребами (це надзвичайно важливо для процесу катехизації людей з глибшою розумовою або/і фізичною неповносправністю), намагатися стати для них товаришем та другом.
Однією із важливих точок такого особистого діткнення є Таїнст­во Сповіді, і, хоч люди з глибшою розумовою неповносправністю найчастіше не можуть (або навіть і не мають потреби) прийняти це Таїнство, рекомендується брати їх до сповідальниці для коротенької катехитичної та дружньої бесіди, спільного пережиття Божої Присутності.
Якщо у Центрі служаться Літургії (або існує можливість спільного відвідування богослужінь у парафіяльних церквах), людей з особливими потребами можна просити прислуговувати (при потребі – у супроводі волонтера), читати Апостол, дякувáти тощо. Організовуючи спільні молитви, важливо брати до уваги особливості реабілітантів: їхню можливість бути на довгих молитвах, сприймати слово проповіді, співати пісень.
За сприянням Владики Гліба (Лончини), Апостольського Екзарха для українців-католиків у Великобританії, і благословення Блаженнішого Любомира (Гузара), Архиєпископа-емерита УГКЦ, для людей з особливими потребами можна відправляти коротку Літургію, наповнену деякими особливостями. Ось основні з них:
  для більшого (а іноді – єдино можливого) задіяння в Літургії людей неповносправних, на прохальній єктенії просити промовляти вголос свої молитовні інтенції і після кожного спільно промовляти трикратне «Господи, помилуй!»;
  перед промовлянням «Вірую» зі словами «Христос посеред нас» подавати одне одному руку – це є древня наповнена глибоким символізмом практика Церкви, і можливість дати відчути людині з особливими потребами свою прихильність, відсутність боязні торкнутися, прийняти;
  промовляючи «Отче наш» на знак нашої спільнотної єдності, пропонувати всім взятися за руки.
Родичі (батьки чи опікуни, брати, сестри тощо) в нашому суспільстві, окрім часто важкої матеріальної ситуації, проблем неповної сім’ї (дуже часто після народження неповносправної дитини батько подає на «розлучення»), обтяжені досвідом звинувачення в грісі («саме тому такою народилася дитина»), кепкування, неприйняття, відкинення. Окрім катехитичної програми (яку найчастіше маємо змогу проводити, як і у випадку звичайної катехизації дітей, через пояснення методу навчання, смислу, теми та обсягу домашнього завдання, даного дитині), родичам важливо донести правду про важливість для Бога кожної людини, проповідувати Божу любов.
Тематично допоможе привідкрити покликання людини, що страждає (неповносправної), приклад сліпородженого (Йо. 9). І оскільки вся глибина християнства пов’язана із терпінням (страждання Ісуса на хресті, мучеництво святих і праведників), саме цей особистий вимір («щоб виявилися діла Божі») може мати найбільше значення для віднаходження сенсу народження і життя неповносправної дитини/родича не як кари за гріхи, а як дару Божого.

4.2. Катехизація у студентських містечках та військових частинах
Парафії, на території яких розташовані студентські гуртожитки та військові частини, мають додаткову нагоду в розвитку душпастирського катехитичного служіння. Тут розглянемо цей напрям.
Праця у студентських містечках потребує рішучого та творчого підходу. Першим кроком, звичайно, є узгодження з ректоратом навчального закладу чи іншою відповідальною структурою усіх організаційних моментів. Опісля душпастир повинен приступити до формування спільноти, яка мала б стати відправною точкою для подальшого катехитичного служіння.
У будь-якому закладі, військовій частині, школі для початку можна встановити власну дошку оголошень, яка буде добрим свідоцтвом присутності Церкви. На цій дошці слід інформувати всіх про зустрічі, різноманітні заходи, запрошувати бажаючих до активної участі, а також подавати й інші цікаві замітки про виховання в християнському дусі (крилаті вислови, цитати зі Святого Письма тощо).
Сформувавши навіть найменшу спільноту, душпастир повинен заохотити до активного служіння молодих осіб, які б своєю працею долучались до розвитку спільноти, при цьому завжди перебуваючи поруч. Для сформування доброї команди, потрібно запровадити регулярні тематичні зустрічі з молоддю. Важливим елементом у катехизації в студмістечку є проведення звичайних духовних бесід в атмосфері довіри. В цьому можуть допомогти інтерактивні методи. Вони дають можливість не тільки подати певну інформацію, а й спільно їх обговорити та отримати об’єктивні відповіді на поставлені запитання.
При змозі душпастир повинен зорганізувати релігієзнавчі гуртки для молоді (тут передбачити зустрічі з цікавими людьми хоча б раз на тиждень), спробувати створити біблійний гурток (молитовне читання Святого Письма, читання Святого Письма різними мовами тощо).
Крім навчальних бесід, тематичних зустрічей, потрібно робити великий акцент на участі в спільній молитві, Божественній Літургії, молитовних чуваннях тощо. Щоб допомогти молодій людині зрозуміти суть молитви, наблизити її до розуміння всіх дійств у храмі, необхідно під час молитовних практик провадити керигматичні та містагогічні повчання. Крім того, молодь потрібно залучати до активної участі в богослужіннях через читання чи спів змінних частин в богослужіннях: тропарів, Апостола тощо. Деякі частини можна навіть роздруковувати і роздавати кожному зокрема. Важливим моментом у формуванні духовного життя є прислуговування під час богослужінь. У проповідництві необхідно приділити значну увагу поясненню Таїнства Сповіді.
Дуже доброю практикою є запровадження спільних молитовних чувань, під час яких можна використовувати інтерактивні методи. Наприклад, студенти можуть поставити тематичні сценки. За допомогою цих сценок молодь не лише передаватиме якусь інформацію, а й через переосмислення зможе подивитися по-іншому на власне життя.
Душпастир повинен навчити учасників спільноти бути активними й відповідальними, а відтак разом організовувати різні акції для інших осіб з метою свідчення і навчання про життя з Ісусом Христом. Наприклад, можна довірити молоді організувати й провести спільну молитву, призначивши відповідальними декількох осіб і дозволивши їм творчо підійти до виконання завдання. Молоді люди легше зможуть достукатися до сердець своїх ровесників через те, що є ближчі до них по духу й розуміють зсередини усі життєві турботи молоді. Крім того, гарною практикою в свідченні любові до ближнього є систематичне відвідування сиротинців чи інтернатів, осіб самотніх чи похилого віку. Часто такі відвідини асоціюються з принесенням подарунків, однак більшим завданням є просто бути з цими особами, бавитись з дітьми, спілкуватися зі своїми ровесниками, прийняти радість і сльози ближнього.


Витяги з церковних документів про катехизації


Витяги
з Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха»
Частина Перша: Віра Церкви
І. Об’явлення Пресвятої Тройці
Г. Керигма і Катехиза
«Отож і ми, Владико, споминаючи спасительні Його страждання, животворящий хрест, триденне погребення, з мертвих воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч Тебе, Бога й Отця, сидіння, і славний, і страшний Його другий прихід, Твоє від Твоїх, Тобі приносимо, за всіх і за все»
(Анафора Літургії святого Василія Великого)
53. Святий апостол Павло навчає, що наша віра в Бога та Його Об’явлення народжується як відповідь на почуте Слово (див. Рм. 10, 17). Тому Церква від початків, як читаємо в Діяннях апостолів, звіщала воскреслого Христа (грецькою керигма) і навчала віри (грецькою катехиза) (див. Ді. 2, 14–41). Керигма – це звіщання пасхальної події смерті та воскресіння Христа, виявлене у свідченні життя християнської спіль­ноти. Керигма поєднується із закликом увірувати в Ісуса Христа. Віра ж веде до навернення, прийняття Хрещення та готовності йти за Христом: «Так вірую і не посоромлюсь, і перед народами віру цю ісповідую, і за ісповідання своє і душу свою покладу» (Іларіон, Ісповідання віри).

54. Катехиза – це тлумачення християнського вчення, яке служить приго­туванню оглашенних до Хрещення, воцерковленню вірних та поглиб­ленню їхньої віри (містагогія). Приклади апостольської катехизи зна­ходимо зокрема в Першому посланні апостола Павла до Коринтян, де апостол відповідає на питання віруючих та з’ясовує зв’язок між вірою і щоденним життям. Метою катехизи – основного діяння Церкви – є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою. Катехиза має систе­матичний характер і висвітлює християнське розуміння особистого та суспільного життя віруючих людей у світлі вчення Христа та Церкви.

1. Передання Святих Отців Церкви
55. Апостольську проповідь Євангелія продовжили Отці Церкви, з яких першими були учні апостолів: святий Климент, Папа Римський, свя­тий Ігнатій Богоносець і святий Полікарп зі Смирни. їхнє навчання та свідчення віри було прийняте від Христових Апостолів, тому має особливу пошану в християнській спільноті.
56. Святими Отцями називаємо тих, які проповідували Євангеліє в істин­ності вчення та святості життя і були визнані Церквою. Тому й звіща­ли Благу Вість силою Святого Духа – Духа істини, стаючи для Церкви Отцями віри й уподібнюючись до апостола Павла, який сказав: «Хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас по­ родив через Євангеліє в Христі Ісусі» (1 Кор. 4, 15–16).
57. Святі Отці Церкви були свідками Апостольського Передання, обстою­вали його чистоту і звіряли з ним своє богословське вчення. У Хрис­ті Ісусі є повнота Божого Об’явлення, однак протягом історії Церква щораз більше розкриває його глибину. Отці Церкви у своїх пропові­дях і тлумаченнях поглиблювали розуміння Апостольського Передан­ня і соборно сповідували його. їхня спадщина є невід’ємною части­ною Святого Передання. Церква протягом літургійного року звершує пам’ять святих Отців, які на вселенських соборах окреслили те, в що завжди, всюди й однодушно вірить Церква.
58. Соборна думка Отців окреслювала зміст віри, завдяки чому вона не­похибно й у повноті істини сповідувалася протягом століть. Визна­чення віри, що їх давали Вселенські собори, дістали назву
догматіві стали непорушним ученням Церкви. Цими догматами Отці окрес­лювали правдиве сповідування Таїнства Бога, захищаючи Передання від хибних тлумачень. Передавання віри триває і нині через служіння єпископів – наслідників апостолів. Таке служіння ми називаємо Учи­тельством Церкви, коли єпископи те, що перейняли від апостолів, пе­редають однодумно, завжди і всюди.
59. Соборні догматичні окреслення віри спиралися на згоді (консенсусі) Отців. До соборного мислення Церкви долучилися святі Атанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніський, Августин, Лев Великий, Кирило Олександрійський, Григорій Великий, Максим Ісповідник, Йоан Дамаскин та інші.

2. Інкультурація Благовісті
60. Христове Євангеліє проповідувано різним народам у багатоманітності їхніх культур (Див. II Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes[«Радість і надія»], 53.). Цей процес названо інкультурацією – вираженням єдиного Передання в багатоманітності місцевих традицій, наближен­ням євангельської проповіді до особливостей культури, мови, способу життя і мислення людей. «Необхідно відрізняти його [живе Передання] від «традицій»: богословських, дисциплінарних, літургійних чи духовних, народжених протягом віків у помісних Церквах. Вони є особливими формами, з допомогою яких велике Передання вира­жається так, як це властиво для цього місця та цієї епохи» (Катехизм Католицької Церкви, 83.). Єдине Передання мало бути виражене в різних культурах, переображених си­лою Євангелія, за словами апостола Павла: «Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати [...]. Для тих, що без закону, я став як без закону, хоч я і не був без Божого закону, бувши під законом Христовим, щоб придбати тих, які без закону [...]. Для всіх я став усім, щоб конче де­яких спасти» (1 Кр. 9, 20–22).
61. Плодом інкультурації Євангелія стало утворення різних християнських традицій: візантійської, латинської, коптської, сирійської, вірменської та інших. Уже від перших століть християнство поширювалося також на землях давньослов’янських племен. У IX столітті святі рівноапостольні Кирило та Методій – солунські брати переклали Євангеліє та тексти богослужінь на зрозумілу для слов’янських народів мову. «Втілюючи Євангеліє в рідну культуру євангелізованих народів, святі Кирило і Методій заклали міцний фундамент для формування й роз­витку тієї культури, а радше багатьох культур» (Іван Павло II, Апостольський лист Orientale Lumen [«Світло Сходу»] (2 травня 1995), 7). Серед християнських культур, виплеканих слов’янами, народилася й християнська культура Руси-України, де єдине церковне Передання переросло у власну цер­ковну традицію.
62. Таким чином одне Євангеліє Ісуса Христа втілилося в множинність культур християнських народів, єдине Передання Божого Слова вира­зилося в багатоманітті традицій. Кожна помісна Церква своєю традицією здійснює свій внесок у розуміння цього єдиного Передання.

3. Зростання у вірі: оглашення, просвічення, тайновведення
63. Катехиза дорослих у Церкві перших століть відбувалася трьома ета­пами – через оглашення, просвічення і тайновведення. Оглашення (грецькою мовою – катехуменат) починалося з представлення ново­го кандидата християнській спільноті. За згодою спільноти кандидат ставав оглашенним – його ім’я «оголосили» в спільноті і тепер йому «проголошують» Святе Письмо. Він перебував у притворі храму. Притвор був зовнішнім символом духовного стану оглашенного: він уже покинув світ, але ще не ввійшов у Церкву, храм вірних. Вислухавши під час Божественної Літургії Боже Слово і проповідь, оглашенні по­винні були вийти з храму після молитви церковної спільноти за них – єктенії за оглашенних.
64. Оглашення розпочинало етап, коли оглашенні пізнавали віру та готу­валися до Хрещення. Перед самим хрещенням статус оглашенних змі­нювався на «просвічуваних». У передхрещальних катехизах їх вчили Символ віри та Господню молитву «Отче наш». Завершувалися передхрещальні катехизи «Огласительним словом», якого оголошував сам Архиєрей.
65. Хрещення вводить в таїнство смерті й воскресіння Христа й було по­чатком тайновведення (грецькою мовою містагогія). Ставши сопричасником Христових смерті і воскресіння, новоохрещений у Миропо­мазанні отримує печать дару Святого Духа, а в Євхаристії  – поживу життя вічного.
66. Християнське тайновведення в нашій традиції виражається і просто­рово: Хрещення починається в притворі (хрещальні), Миропомазання уділяється в храмі вірних, а Причастя – на порозі святилища. Новоохрещені зодягаються у світлі ризи (крижмо), які в давнину одягали впродовж цілого Світлого тижня. Ці ризи означають радість нового життя у Христі й очікування повноти зустрічі з Богом – у зновупришесті Христа.

4. Середовища передавання віри: сім’я, народ, церковна спільнота
67. Першим середовищем передавання віри є сім’я. Батьки виховують у вірі своїх дітей прикладом життя і словом молитви. Вони навчають ді­тей Євангелія і свідчать його своїм життям, стаючи для них першими катехитами. По-християнськи виховуючи дітей, батьки створюють у сім’ї особливу атмосферу спільної молитви перед іконами, святкуван­ня неділь і свят.
68. Діти, слухаючи Боже Слово з уст батьків, уже змалечку входять у духовне життя, збудоване на молитві і святому таїнстві Євхаристії. Доростаючи до зрілого віку, діти з допомогою батьків зростають у благодаті, отриманій у таїнстві Хрещення, вчаться перемагати зло і творити добро. Отримана від батьків спадщина віри є для дітей запорукою вічного життя. Для дозрівання дитини у вірі велике значення має побожне життя хресних батьків і членів родини. Християнські ро­динні звичаї прищеплюють дітям християнський погляд на народжен­ня і смерть людини, створення сім’ї та сімейні взаємини, розвивають почуття приналежності до церковної спільноти і свого народу.
69. Кожен народ є спільнотою з власною історичною пам’яттю, своєю батьківщиною і працею заради процвітання і вдосконалення. До народів Христос посилає апостолів: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19–20). Християнізація на­родів полягає в поступовому формуванні християнського світогляду та життєвого укладу. Християнська культура народу є засобом переда­вання віри з покоління в покоління. Вона ж виховує в народі любов до Батьківщини, жертовне служіння її благові, чесне ставлення до праці,
зміцнює сімейні, родинні та суспільні зв’язки. Виявом взаємопроникання Євангелія і культури народу є помісна Церква.
70. Церква, єдина й водночас багатоманітна, є прообразом сім’ї народів, рівних і різних. їм усім Церква проповідує шлях спасіння: «Проповіду­вання Церкви вірогідне і тривке, бо через нього пролягає одна дорога спасіння по всій землі» (Іриней Ліонський, Проти єресей, V, 20, 1). Церква у служінні спасінню народів черпає наснагу із споглядання Пресвятої Тройці – Божественної спільноти Осіб, яка є одним Богом. Вона ж запрошує: «Прийдіть, народи світу, поклонімось Богові в трьох особах [...]: Святий Боже, що все твориш Сином, за співдіянням Святого Духа! Святий Кріпкий, що нам Отця об’явив і в світ послав Святого Духа! Святий Безсмертний і Душе-Утішителю, що від Отця виходиш і в Сині перебуваєш: Тройце Свята, – слава Тобі!» (Квітна тріодь,Неділя П’ятдесятниці, Вечірня, стихира на «Господи, взиваю я»).

Витяги
з Кодексу Канонів Східних Церков
Кан. 607 – Служба слова Божого, тобто проповідування, катехиза і всіляке християнське повчання, серед яких чільне місце повинна займати літургічна гомілія, має щедро живитись Святим Письмом і спиратись на святу традицію; виголощування слова Божого слід належно підтримувати.

Кан. 609 – Керувати проповідуванням слова Божого на своїй території, згідно з загальним правом, належить до Єпархіального єпископа.

Кан. 610 – §1. Єпископи мають право проповідувати слово Боже по всьому світу, хіба що Єпархіальний єпископ в окремому випадку виразно з цим не погоджувався б.
§2. Священики є наділені повноваженням проповідувати там, куди їх законно посилають або запрошують.
§3. Таким же повноваженням проповідування наділені також диякони, хіба що партикулярне право постановляє щось інше.
§4. У надзвичайних обставинах, головним чином щоб виповнити нестачу священнослужителів, Єпархіальний єпископ може дати доручення також іншим вірним проповідувати навіть у церкві, зберігаючи кан. 614, §4.

Кан. 617 – Усі Церкви свого права, особливо їх Єпископи, мають важкий обов’язок проводити катехизацію, щоб завдяки їй віра осягала зрілість і формувався учень Христовий через глибше і більш упорядковане пізнання науки Христа і через тісніше з кожним днем зближення з його Особою.

Кан. 618 – Насамперед батьки мають обов’язок словом і прикладом формувати дітей у вірі й практиці християнського життя; подібний обов’язок мають ті, що заступають батьків, та хресні.

Кан. 619 – Крім християнської сім’ї, сама парафія і кожна церковна спільнота повинні дбати про катехитичне навчання своїх членів та їх інтеграцію в саму спільноту, створюючи такі умови, в яких вони могли б якнайповніше жити тим, чого навчилися.

Кан. 620 – Об’єднання, рухи й гуртки вірних, що мають за мету побожність і апостолят чи діла милосердя і допомоги, повинні дбати про релігійний вишкіл своїх членів під проводом місцевого Ієрарха.

Кан. 621 – §1. До Синоду Єпископів патріаршої Церкви або Ради Ієрархів належить у межах території власної Церкви видавати приписи про катехитичне навчання, які слід належно ввести до катехитичного правильника, зберігши ті, які були приписані найвищою владою Церкви.
§2. У катехитичному правильнику слід зважити на особливий характер східних Церков так, щоб у здійснюванні катехизи виділялися біблійний і літургічний момент, а також традиції власної Церкви свого права в патрології, агіографії і самій іконографії.
§3. Обов’язком Синоду Єпископів патріаршої Церкви або Ради Ієрархів є дбати, щоб були виготовлені катехизми, пристосовані до різних громад вірних разом з допоміжними матеріалами, а також щоб різні катехитичні починання підтримувались і взаємно узгоджувались.

Кан. 622 – §1. У кожній Церкві свого права повинна бути комісія для катехитичної справи, яка може утворюватись також разом з іншими Церквами свого права для тієї самої території або суспільно-культурного регіону.
§2. Комісія для катехитичної справи повинна мати також катехитичний осередок, завданням якого є подавати допомогу цим же Церквам для погодженого й ефективнішого виконання катехитичних починань і служити також постійному вишколові катехитів.

Кан. 623 –  §1. Обов’язком Єпархіального єпископа є з найбільшою турботливістю розвивати, спрямовувати й керувати катехитичним навчанням.
§2. Для цієї мети при єпархіальній курії повинен існувати єпархіальний катехитичний осередок.

Кан. 624 –  §1. Парох, беручи до уваги приписи, встановлені компетентною владою, повинен докладати всіх зусиль, щоб проводилась катехизація всіх доручених його опіці вірних, будь-якого віку або стану.
§2. Парохам повинні подавати посильну допомогу священики і диякони, приналежні до парафії, а також члени чернечих інститутів, згідно з канн. 479 і 542.
§3. Посильну допомогу катехизації повинні радо подавати інші належно підготовлені вірні.

Кан. 625 – Катехиза повинна мати екуменічну основу, даючи правильну картину інших Церков і церковних Спільнот; взагалі, однак, треба старатися, щоб була забезпечена правильна суть католицької катехизи.

Кан. 626 – Усі, що служать катехизації, повинні пам’ятати, що вони виступають від імені Церкви і послані голосити об’явлене слово Боже, а не власне; через те мають подавати повну науку Церкви в спосіб, пристосований до тих, що їх треба катехизувати, і відповідно до потреб їхньої культури.

Витяги
з Постанов та рішень Синодів Єпископів УГКЦ
Рим, 16–25 листопада 1995 р. Б.

10. Обрано такі синодальні комісії:
... Катехизації: владики Петро Стасюк, Павло Василик, Юліан Вороновський...
Львів, 14–21 жовтня 1996 р. Б.
33. Створити патріаршу катехитичну комісію як постійне тіло, згідно з кан. 622 ККСЦ.
34. Синод накладає обов’язок на патріаршу катехитичну комісію приготувати проект катехитичного правильника і представити його на наступному Синоді.
35. У кожній єпархії Єпархіальний єпископ призначить особу, відповідальну за катехизацію. Силою свого уряду ця особа входить до патріаршої катехитичної комісії.
36. Владика Гузар поручить Львівській богословській академії перевірити обидва переклади Катехизму Католицької Церкви при допомозі о. Богдана Панчака, о. Мирона Бендика, о. Рафаїла Турконяка, о. Івана Дацька. Якщо це не вдасться, тоді владика попросить владику Софрона Мудрого завершити цю працю.
37. Синод схвалює працю вже існуючих катехитичних інститутів і заохочує до створення нових там, де є потреба і можливість це здійснити.
38. Синод поручає кожній єпархії та екзархії створити власний катехитичний осередок, якщо його ще не існує, згідно з кан. 623.
39. Синод благословляє і поручає Львівській богословській академії створити факультет катехитичних наук.
40. Синод пригадує парохам їхній святий обов’язок, згідно з кан. 624 і 289, самим катехизувати і подбати про катехизацію своїх вірних.
41. Синод пригадує священикам їхній святий обов’язок проповідувати на кожній Літургії в неділі і свята, проповіді повинні мати гомілетично-катехитичний характер.
54. Синод установлює наступні комісії (зазначаючи, що перший у списку є головою).
8) Катехитична комісія:
члени: владики Стасюк, Василик, Вороновський, Москаль;
завдання: опрацювати катехитичні напрямні для УГКЦ, координувати катехитичну працю і допомагати єпархіям у цій ділянці (детальніше у рішеннях Синоду).

Львів–Крехів, 14–20 вересня 1997 р. Б.
3.1.1. Катехизація і молодь.
У рамках державних ювілейних заходів з нагоди 2000-літгя Різдва Христового звернутися до Міністерства освіти України з пропозицією ввести християнське виховання як обов’язковий предмет у навчальні програми загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, попередньо узгодивши з традиційними християнськими Церквами України.
3.1.2. Звернутися до Міністерства освіти України з пропозицією запровадити інституцію академічного капеланства в усіх вищих навчальних закладах України та залучити до цього заходу всі традиційні християнські Церкви України.
3.1.3. З метою вдосконалення роботи та організаційних заходів Катехитичної і Молодіжної комісій, які до цього часу були підпорядковані Патріаршій Курії, підпорядкувати їх Голові Катехитичної та Молодіжної комісій Синоду Єпископів; у разі вирішення термінових і важливих питань – Главі Української Греко-Католицької Церкви.

Львів–Крехів, 1–10 вересня 1998 р. Б.
з Протоколів сесій № 1 – № 9
15. Перед друком усі катехитичні видання, призначенні для офіційного вжитку в нашій Церкві в Україні, повинні бути перевірені й погоджені Патріаршою катехитичною комісією.
16. Створити митрополичі або єпархіальні катехитичні комісії на теренах, де немає катехитичних осередків.
17. Визнати пріоритет допомоги в катехизації для Києво-Вишгородського екзархату та східної діаспори.
18. В останню неділю вересня встановити святкування Дня катехита, що дасть змогу парафіям краще познайомитися зі своїми катехитами, підтримувати їх духовно та матеріально.
20. З огляду на те, що у вищих навчальних закладах України скасовують курс етики та релігієзнавства, Синод Єпископів УГКЦ вирішив звернутися до Міністерств освіти та сім’ї і молоді з наполегливим проханням не відмовлятися від лекцій, які формують моральний статус молодих людей.
29. Звернути більшу увагу на роботу з 12–18-річною молоддю.
31. Затвердив такий список та персональний склад Синодальних Комісій і накреслив для кожної з них конкретні завдання на наступний рік:
8) Катехитична комісія: голова – владика Петро Стасюк, член – владика Юліян Вороновський;
 Постанови та рішення стають правосильними від 1 (14) жовтня 1998 року на свято Покрова Пресвятої Богородиці.

Львів–Крехів, 1–8 вересня 1999 р. Б.
з Протоколів сесій № 1 – № 6
12. Затвердити Катехитичний правильник Української Греко-Католицької Церкви.
 Постанови стають правосильними від 1 (14) жовтня 1999 року, на свято Покрова Пресвятої Богородиці.

Бучач, 16–21 липня 2000 р. Б.
з Протоколів сесій № 1 – № 5
11. Всебічно сприяти діяльності існуючих католицьких освітніх установ та докладати зусиль до створення нових для того, щоб піднести християнську освіту та мораль.
14. Доручити Патріаршій катехитичній комісії протягом 2001 року провести регіональні зустрічі з відповідальними за катехитичні справи для того, щоб вивчити та впроваджувати в життя Катехитичний правильник УГКЦ і підготуватися до Патріаршого Собору УГКЦ 2002 року.
Львів, 1–5 липня 2001 р. Б.
4. Синод Єпископів вітає ініціативу видання Катехизму УГКЦ як крок у напрямі до утвердження власної ідентичності та благословляє створення на базі Львівської богословської академії комітету фахівців-богословів для представлення Синодові Єпископів всього спектру проблематики з цього питання для прийняття подальшого рішення.
5. Згідно з канонами 649 та 648 Кодексу Канонів Східних Церков, затвердити Катехитично-педагогічний інститут при Львівській богословській академії як вищий навчальний заклад та надати йому право присвоювати академічний ступінь «магістра релігійних наук».
6. Для глибшого ознайомлення дітей та молоді з особою митрополита Андрея Шептицького та його духовною спадщиною запровадити в церквах недільну спільну молитву за прославу слуги Божого Андрея та заохотити до такої молитви в родинах. З 23 вересня до 13 грудня 2001 року провести конкурси пісні, малюнку, поезії, твору про життя та діяльність митрополита.
7. Внести в програму катехизації нових мучеників та блаженних УГКЦ.
IV. Затвердити такий список постійних Синодальних комісій, які почнуть свою діяльність після Синоду Єпископів УГКЦ 2002 року:
– Катехитична та християнської освіти;
Членство та обсяги завдань цих комісій затвердити на Синоді Єпископів УГКЦ у 2002 році.

Київ, 7–12 липня 2002 р. Б.
3. Затвердити «Суспільний дороговказ віруючого»:
Будучи охрещеним в ім’я Пресвятої Тройці, маючи приклад святих, ісповідників і мучеників, перебуваючи під небесним заступництвом Пресвятої Богородиці, як вірний(а) Української Греко-Католицької Церкви, дотримуюсь таких принципів:
1. Живу вірою в Ісуса Христа за вченням Церкви. Допомагаю суспільству через своє особисте життя в Божій благодаті. Шаную образ Божий у кожній людині. Уникаю забобонів і ворожби.
2. Шаную своє тіло як храм Святого Духа, не осквернюю його алкоголем, тютюном, наркотиками, сексуальною розбещеністю. Протиставляю їм мудрість і силу Євангелія та християнську мораль. Впливаю на засоби масової інформації, щоб вони відображали християнську культуру.
3. Виявляю приналежність до Ісуса Христа. Втілюю свою віру у щоденній праці та побуті. Беру участь у Святій Літургії та очищую свою душу Тайною Покаяння.
4. Сумлінно виконую свої обов’язки. Докладаю зусиль до подолання розбрату, злоби і ненависті між людьми. Вчуся цінувати суспільну єдність через участь у громадському і політичному житті.
5. Дякую Богові за дар життя. Оберігаю людське життя від зачаття до природної смерті. Допомагаю хворим, беззахисним і безправним.
6. Зберігаю чистоту як у подружньому, так і в безженному стані. Плекаю подружню любов, зміцнюю сім’ю спільною молитвою та взаємною повагою і турботою. Дотримуюсь подружньої вірності. Виховую дітей та молодь особистим християнським прикладом. Допомагаю їм протистояти спокусам.
7. Практикую безкорисливість. Не зазіхаю на спільне чи на особисте добро ближніх у матеріальній, духовній та інтелектуальній сферах. Робитиму все можливе, щоб не брати і не давати хабарів.
8. Шукаю правду і справедливі закони. Шаную право інших у їхніх пошуках добра та істини. Протиставляюся всім видам насильства.
9. Шаную природні багатства Землі як Божий дар і розсудливо користуюсь ними.
10. Живу в надії, яку мені дає Бог. Мужньо й терпеливо переношу випробування. Намагаюся своїми добрими ділами наблизити Царство Боже.
і доручити його вивчення та якнайкраще розповсюдження серед вірних.
15. Сформувати такий склад синодальних комісій:
5) Комісія катехитична і християнської освіти: владика Петро Стасюк – голова комісії;
Ці постанови стають правосильними від 28 липня, дня св. рівноап. князя Володимира.

Львів-Рудно, 24 вересня – 31 жовтня 2003 р. Б
1. З огляду на актуальність проблеми та нагальну потребу вирішення багатьох викликів у царині родинного душпастирювання:
а) продовжити час присвячення особливої уваги проблемам родини ще на три роки;
б) доручити священикам систематично виголошувати катехитичні проповіді;
9. Прийняти за основу концепцію та зміст Катехизму Української Греко-Католицької Церкви, подані Робочою групою Патріаршої катехитичної комісії.
10. Доповнити склад Синодальних комісій:
– Владику Ричарда (Семінака) ввести до складу Комісії катехитичної і християнської освіти;
Львів-Брюховичі, 25–31 серпня 2005 р. Б.
4. Головам єпархіальних катехитичних комісій провести зустрічі духовенства й катехитів для ознайомлення зі справою написання Катехизму УГКЦ та напрямів катехитичного служіння нашої Церкви.
5. Доручити Патріаршій катехитичній комісії:
а) у червні 2006 р. провести 3-денну конференцію для представлення і обговорення напрацьованого матеріалу з написання Катехизму УГКЦ;
б) для оживлення катехитичного служіння та ознайомлення з Катехизмом УГКЦ провести у 2007 році, перед Патріаршим Собором, присвяченим молоді, триденну катехитичну конференцію, на яку запросити голів єпархіальних катехитичних комісій УГКЦ з України і поселень.
Ці постанови вступають у дію 21 вересня 2005 р. Б., на празник Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

Львів-Брюховичі, 13–20 вересня 2006 р. Б.
2. Визначити як стратегію нашої Церкви на наступні десятиліття гасло: «Святість об’єднаного Божого люду», що означає:
1) святість – повчити членів нашої Церкви:
А. змістові нашої віри (відповідь на три запитання):
• чому я вірю в Бога?
• чому я є християнином?
• чому я є католиком візантійсько-київської традиції?
Б. практики віри – допомогти людям знати і жити за Законом Божим.
2) об’єднання Божого люду – інтенсивно плекати внутрішню єдність вірних нашої Церкви, хоч би де вони не перебували, та свідомо й послідовно діяти для об’єднання християн київської традиції.
7. Взяти до уваги звіт про підготовку Катехизму УГКЦ та благословити подальшу роботу над цим виданням.
8. В усіх єпархіях і екзархатах створити робочу групу з богословів, катехитів, філологів та інших фахівців на чолі з правлячим єпископом для аналізу робочого тексту Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха» і до 31 березня 2007 року подати свої письмові зауваження та пропозиції секретаріатові на таку електронну адресу: katehyzm@ucu.edu.ua.
9. Перенести на 2008 рік заплановане на 2007 рік проведення катехитичної конференції, приурочивши її до випуску Катехизму УГКЦ, щоб підкреслити його важливість.
10. У Західній Європі, у всіх осередках, де є українці-заробітчани, включити в пасторальну опіку катехитичне служіння через діяльність суботніх та недільних шкіл.
 Ці постанови вступають у дію 14 жовтня 2006 р. Б., на свято Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

Філадельфія–Дойлстаун–Вашигтон (США),
27 вересня – 6 жовтня 2007 р. Б.
4. Для покращення катехитичного служіння в Українській Греко-Католицькій Церкві:
А. Єпархіальним Єпископам ужити максимальних заходів, щоб зобов’язати парафіяльних священиків активізувати катехизацію дітей і дорослих на парафіяльному та деканальному рівнях.
Б. Опрацювати механізм зобов’язання батьків і дітей до участі в катехитичній програмі від 5 до 17 років, по закінченні якої видавати посвідку про виконання цієї програми.
В. Душпастирям, які працюють на теренах поза стабільними структурами УГКЦ, окрему увагу приділити катехизації дітей, які останнім часом виїхали з України.
Г. Доручити Патріаршій катехитичній комісії УГКЦ створити Катехитичний фонд під опікою патріаршого економа для забезпечення видання та перекладу Катехизму УГКЦ на інші мови, організацію конференцій для його популяризації тощо.
Ґ. Доручити єпархіям та екзархатам до 1 березня 2008 р. Б. подати всі свої зауваження щодо Катехизму УГКЦ до Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ у Львові.
Ці постанови вступають у дію 21 листопада 2007 р. Б. у празник Собору святого Архистратига Михаїла й інших безплотних сил.

Львів-Брюховичі, 2–9 вересня 2008 р. Б.
1. Для належного доопрацювання та популяризації Катехизму Української Греко-Католицької Церкви:
А. Затвердити Статут Патріаршого катехитичного фонду «Катехизм УГКЦ» на трирічний термін.
Б. Затвердити такий склад управління Патріаршого катехитичного фонду «Катехизм УГКЦ»:
1) Преосвященний Владика Петро (Стасюк), голова Фонду;
2) Преподобна сестра Луїза Цюпа, СНДМ, заступник голови Фонду;
3) Всечесніший отець Богдан Тимчишин, секретар Фонду;
4) Преосвященний Владика Павло (Хомницький), фінансовий секретар Фонду;
5) Преосвященний Владика Василь (Лостен), член управління Фонду;
6) Преосвященний Владика Річард (Семінак), член управління Фонду;
7) Преосвященний Владика Кен (Новаківський), член управління Фонду.
В. Призначити Наглядову раду Патріаршого катехитичного фонду «Катехизм УГКЦ» у такому складі:
1). Преосвященний Владика Володимир (Війтишин), голова Наглядової ради;
2) Преосвященний Владика Гліб (Лончина), член Наглядової ради;
3) Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах), член Наглядової ради.
Г. Фінансовий контроль над діяльністю Фонду доручити Синодальній ревізійній комісії.
Д. Поблагословити збір коштів на Патріарший катехитичний фонд «Катехизм УГКЦ» у всіх єпархіях та екзархатах Української Греко-Католицької Церкви та просити Блаженнішого Любомира видати у цій справі окреме звернення.
11. Затвердити на наступних три роки такий склад синодальних комітетів:
Комітет катехизації і християнської освіти
Преосвященний Владика Петро (Стасюк), голова Комітету;
Преосвященний Владика Даниїл (Козлинський), член Комітету;
Преосвященний Владика Софрон (Мудрий), член Комітету.
15. Призначити Преосвященного Владику Петра (Стасюка) головою Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ.
Ці постанови вступають у дію 30 вересня 2008 р. Б.

Львів-Брюховичі,
29 листопада – 5 грудня 2009 р. Б.
5. Для належного доопрацювання Катехизму УГКЦ:
А. Створити Синодальну комісію для перевірки Катехизму УГКЦ у такому складі:
Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк);
Преосвященний Владика Ярослав (Приріз);
Преосвященний Владика Йосафат (Говера);
Преосвященний Владика Гліб (Лончина);
Преосвященний Владика Давид (Мотюк);
Преосвященний Владика Павло (Хомницький);
Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович).
Б. Затвердити порядок завершення роботи над Катехизмом УГКЦ та його виданням, поданий Робочою групою.
6. Доручити Патріаршій катехитичній комісії опрацювати пропозиції щодо застосування практики катехуменату в УГКЦ.
Ці постанови набирають чинності 19 грудня 2009 р. Б., у день Святителя Миколая, Архиєпископа Мирликійського, чудотворця

Львів-Брюховичі, 2–9 вересня 2010 р. Б.
11. Для доопрацювання Катехизму УГКЦ і його видання:
А. доручити Богословському відділові Патріаршої курії прорецензувати його текст та подати свій висновок Главі УГКЦ щодо можливості його публікації;
Б. видавати його від імені Синоду Єпископів як офіційне видання УГКЦ;
В. доручити Патріаршій катехитичній комісії УГКЦ у співпраці з Робочою групою з написання Катехизму розробити та здійснити програму його презентації та популяризації;
Г. задіяти Фонд катехизму УГКЦ згідно з його статутом та відповідно до постанови Синоду Єпископів УГКЦ 2008 р. Б., продовжуючи термін його дії на наступних 5 років, для здійснення перекладів та друку Катехизму, а також реалізації програми його презентації та популяризації.
12. Благословити дальшу роботу Патріаршої катехитичної комісії щодо питання застосування практики катехуменату.
Ці постанови набирають чинності 21 вересня 2010 р. Б., у свято Різдва Пресвятої Богородиці

 Витяги з Постанов Синодів Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ
Львів, 6–7 березня 2000 р. Б.
Сьома сесія
1. З метою чіткого розмежування понять предмета християнської етики та катехизації і подальшого успішного розвитку обох вимірів християнського виховання:
– Нагадати священикам про їхній обов’язок та велику відповідальність при наданні вчителеві християнської етики характеристики-рекомендації для навчання на курсах, а також подальшої постійної опіки над його (вчителя) духовним та моральним зростанням.
– У кожній єпархіальній катехитичній комісії призначити окрему особу, яка б відповідала за справи шкільництва.
– Всебічно дбати про створення при кожній парафії недільних катехитичних шкіл для виховання і впровадження в молитовне, літургічне та практичне християнське життя в спільноті – Церкві.
– Провести в першій декаді травня 2000 року у Львові презентацію Катехитичного правильника УГКЦ з наступними аналогічними презентаціями в окремих єпархіях.
Київ, 23 березня 2001 р. Б.
Десята сесія
6. Затвердити «Загальне положення про єпархіальну Катехитичну комісію Києво-Галицької Митрополії УГКЦ».
7. Вважати вік сім років відповідним для приготування до Першої Святої Сповіді, за умови, якщо сам процес приготування триватиме не менше від одного року і відповідатиме програмі для 2 класу серії «З нами Бог« та додатковій «Програмі підготовки до Першої Святої Сповіді».
8. Для особистого ознайомлення парох зобов’язаний провести щонайменше одну зустріч та особисту співбесіду з дітьми, які готуються до Першої Святої Сповіді.
9. Парохи та катехити, які готують дітей до Першої Святої Сповіді, зобов’язані проводити не менше трьох духовних зустрічей для батьків (опікунів), а, по змозі, й для хресних батьків.
10. У процесі підготовки до Першої Сповіді парохам та катехитам звернути особливу увагу на знання та розуміння дітьми основ Катехизму.
11. У день Першої Святої Сповіді і Урочистого Святого Причастя особливу увагу присвячувати дітям та їхнім батькам в літургійних єктеніях та проповідях. Літургійній комісії опрацювати відповідне єктенійне прохання. По змозі, не прив’язувати свято Першої Святої Сповіді до храмового празника.
12. Уникати зосередження на вбранні дітей та для запобігання зайвим витратам пропонувати пристосовувати його до української культурної традиції.
13. Доручити єпархіальним катехитичним комісіям:
а) створювати при парафіях недільні катехитичні школи та зміцнювати і всебічно підтримувати працю вже чинних. Звернути окрему увагу на потребу катехизації дорослих, праці з подружжями та ін.;
б) активно співпрацювати з різними єпархіальними комісіями;
в) утворювати та розгортати в парафіях християнські організації та спільноти для збагачення різних ділянок парафіяльного життя і служіння потребам як окремих вірних, так і всієї спільноти;
г) активно впроваджувати у парафіях практику біблійних читань і молитовних гуртків;
д) звернути особливу увагу на період канікул, щоб використати його у парафіях для катехизації, організації таборів і т. ін. Активніше залучати до цієї праці монашество, семінаристів, катехитів тощо.

Трускавець, 10 вересня 2002 р. Б.
Шістнадцята сесія
4. Взяти до відома існування таких комісій митрополичого рівня:
– катехитична.

Львів, 19 березня 2003 р. Б.
Вісімнадцята сесія
5. З метою належного відзначення Року родини усім священикам Києво-Галицької Митрополії УГКЦ:
– звернути особливу увагу на підготовку дітей до Першої Сповіді та на сам день її проведення. Рекомендується сповідати дітей не в сам день торжества, а напередодні, разом з батьками, рідними і хресними. Спільно з катехитами провести зустріч з батьками на тему фотографування дітей у день Першої Сповіді та Урочистого Причастя підчас Літургії, щоб не було в храмах шуму та перешкод гідній участі у Божественній Літургії.
6. Отцям парохам та адміністраторам парафій активніше організовувати та підтримувати розвиток парафіяльних недільних шкіл.

Львів, 13 червня 2003 р. Б.

Дев’ятнадцята сесія
1. Взяти до уваги пропозиції Комісії у справах катехизації та доручити їй у співпраці з іншими дотичними митрополичими комісіями та компетентними науковими інституціями опрацювати програму статевого виховання на підставі традиції нашої Церкви та існуючого світового досвіду і подати її на затвердження Митрополичому Синодові.
Львів, 14 листопада 2003 р. Б.
Двадцять перша сесія
3. Встановити такі дати церковного добровільного зібрання коштів (других тац) на потреби катехизації: в останню неділю вересня – день Катехита (кошти з цього зібрання надходять безпосередньо на рахунок деканальних катехитичних комісій).
8. Для належного відзначення наступних трьох років, присвячених особливій душпастирській опіці родин:
В. доручити викладацькому складові Львівської духовної семінарії створити цикл недільних катехитичних проповідей щодо родинного життя для виголошення їх під час Літургій у 2005 році.
9. Для належного відзначення ювілейних річниць митрополита Андрея Шептицького і патріарха Йосифа Сліпого:
А. провести відповідні відзначення у кожній єпархії (кожному екзархаті);
Б. організувати прощі до Прилбич, Заздрості і Зарваниці;
В. популяризувати створені документальні фільми про них.
10. Створити Митрополичий організаційний комітет з питань відзначень років родини та ювілейних річниць митрополита Андрея Шептицького і патріарха Йосифа Сліпого у складі голів єпархіальних комісій (катехитичної, молодіжної і у справах родини) для реалізації 8 і 9 постанов цієї сесії Митрополичого Синоду.
11. Затвердити з 1 січня 2004 р. Б. програму статевого виховання, подану Катехитичною комісією.
12. Звернутись до допомогових організацій з проханням про допомогу у перевиданні Святого Письма (за редакцією отця Хоменка). Кошти, отримані від реалізації спрямувати у Біблійний фонд, створення і ведення якого доручити Комісії у справах катехизації при Патріаршій Курії УГКЦ.
13. Доручити Комісії у справах катехизації при Патріаршій Курії УГКЦ організувати 26 лютого 2004 р. Б. у Львові презентацію підручника «Основи моральної катехизи».

Київ, 15–16 червня 2005 р. Б.
Двадцять сьома сесія
2. Затвердити із внесеними змінами і доповненнями «Загальне положення про Єпархіальну катехитичну комісію Києво-Галицької Митрополії УГКЦ».
4. Провести у неділю, 20 листопада 2005 року, в усій Києво-Галицькій Митрополії УГКЦ збір коштів на потреби катехизації.



Витяги
з Постанов Синодів Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

Львів-Брюховичі, 1–2 травня 2008 р. Б.
Тридцять дев’ята сесія
1. Як дієвий та основний засіб виховання у християнській вірі в кожній парафії розвивати катехизацію у суботніх та недільних парафіяльних школах.

Новояворівськ, 30 червня – 1 липня 2009 р. Б.
Сорок п’ята сесія
1. Прийняти за основу зміни та доповнення до Положення про єпархіальну катехитичну комісію із внесеними поправками та доповненнями. До 1 вересня 2009 р. Б. членам Митрополичого Синоду подати на адресу сестри Луїзи (Цюпи), СНДМ, свої додаткові зауваження та розглянути цей доопрацьований проект на наступній cесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Львів-Брюховичі, 13–14 вересня 2009 р. Б.
Сорок шоста сесія
1. Затвердити зміни та доповнення до Положення про єпархіальну катехитичну комісію.

Львів-Брюховичі, 24–25 березня 2010 р. Б.
Сорок дев’ята сесія
3. Благословити Катехитичну комісію Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ на проведення візитації парафій Верховного Архиєпископства.

Львів-Брюховичі, 28–29 грудня 2010 р. Б.
Позачергова сесія
3. Для належного відзначення в 2013 році 1025-річчя Хрещення Русі-України встановити трьохрічний період підготовки до святкування за такими темами: Слово Боже (керигма) – Святі Таїнства (Літургія) – Соціальне служіння (дияконія).

Львів-Брюховичі,25–26 травня 2011 р. Б.,
П’ятдесят третя сесія
2. Взяти за основу запропонований проект «Душпастирського катехитичного порадника» з внесеними поправками і доповненнями та благословити Катехитичну комісію Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ на подальшу роботу над цим документом.
7. Для покращення катехитичного служіння у Верховному Архиєпископстві УГКЦ:
А. Вважати діяльність пароха (адміністратора) незадовільною у разі, якщо у парафії не організована катехизація (катехитична школа).
Б. У разі представлення парафіяльного священнослужителя для церковної нагороди зважати на його катехитичну діяльність.
В. У разі переведення священнослужителя з однієї парафії на іншу обов’язково вимагати звіт про катехитичне служіння.
Г. Рекомендувати поширення досвіду Львівської духовної семінарії Святого Духа щодо обов’язкової катехитичної практики для випускників семінарій у катехитичних школах.
12. У контексті підготовки до святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України:
А. Доручити Катехитичній комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ зайнятися питаннями організації та проведення Року Святих Таїнств (другий рік – 2012 – підготовки до святкування) тапідготувати і подати на наступну сесію Верховного Архиєпископства концепцію такого відзначення.
Б. Доручити отцю Тарасові Барщевському підготувати проект плану біблійних читань на перший рік підготовки – Рік керигми (Божого Слова).

Львів-Брюховичі,27–28 жовтня 2011 р. Б.,
П’ятдесят четверта сесія
6. Поблагословити Концепцію проведення Року Святих Таїнств з акцентом на Євхаристійному тижні в парафіях та доручити Катехитичній комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ доопрацювати та представити на наступну сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ детальний план його проведення.
7. Поблагословити План щоденної молитви з читанням Святого Письма в сім’ї з 27 листопада 2011 року до 28 липня 2013 року в рамках підготовки до святкування 1025-ліття Хрещення Русі-України та рекомендувати його для популяризації та використання у Києво-Галицькому Верховному Архиєпископстві УГКЦ.

Львів-Брюховичі,26–27 грудня 2011 р. Б.,
П’ятдесят п’ята сесія
2. Затвердити План проведення Євхаристійного тижня 1–7 червня 2012 року Божого з нагоди Року Святих Таїнств у контексті підготовки до святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України.

Львів-Брюховичі,8–9 лютого 2012 р. Б.,
П’ятдесят шоста сесія
2. На виконання Стратегії розвитку УГКЦ на період до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» та для встановлення належного рівня богослужбового життя парафій Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ:
3) парохам пояснювати символіку та зміст Богослужінь за допомогою літургійної катехизи.

Львів-Брюховичі,3–4 травня 2012 р. Б.,
П’ятдесят сьома сесія
3. Прийняти в першому читанні з внесеними поправками та доповненнями Душпастирський катехитичний порадник Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Львів-Брюховичі,19−20 листопада 2012 р. Б.,
П’ятдесят восьма сесія
4. Затвердити «Душпастирський катехитичний порадник» для Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Додатки

Додаток 1
Положення
про парафіяльну катехитичну школу
Затверджено рішенням № 5 Сесії Синоду Єпископів
Києво-Галицької Митрополії УГКЦ від 9–10 жовтня 2000 р. Б.
1. Катехитична школа засновується при парафії з ініціативи та старання настоятеля храму, батьків, вчителів і парафіяльної спільноти за благословенням Єпархіального Єпископа.
«Метою катехизації дітей, молоді та дорослих є розважання над Божим Словом у молитві, актуалізації його в житті, а також постійне одухотворення його в серці» (Катехитичний правильник УГКЦ, 129).
Парох несе відповідальність за катехизацію всіх, доручених його опіці вірних будь-якого віку або стану. Посильну допомогу парохові повинні надавати сотрудники, диякони, катехити, члени монаших спільнот та інші належно підготовлені вірні (кан. 624 ККСЦ)
2. При збільшенні кількості вірних у парафіяльній катехитичній школі парох вибирає кандидата на директора школи, подаючи кандидатуру до Єпархіальної катехитичної комісії для отримання благословення Єпархіального Єпископа.
3. Директор повинен мати відповідну освіту, бути живим членом своєї парафіяльної спільноти та відзначатися ревністю і християнськими чеснотами. Директор є відповідальним за навчально-виховний процес у школі.
4. Директор та катехити за благословенням пароха визначають час та місце проведення катехитичних занять.
5. Заняття в катехитичних школах проводиться у пристосованих приміщеннях, відповідно до норм чинного законодавства.
6. Групи для занять формуються з урахуванням вікових особливостей учнів.
7. У період канікул необхідно подбати про організацію різноманітних заходів християнського спрямування.
8. Фінансування катехитичного навчання проводиться за рахунок парафії.
9. Завданням катехитичної школи є:
9.1. вивчення та поглиблення основних правд християнської віри;
9.2. формування християнського світогляду та цілісної людської особистості шляхом плекання християнських чеснот;
9.3. заохочування вірних до участі у парафіяльному житті та різного роду християнських практиках;
9.4. сприяння розвиткові моральних, інтелектуальних та фізичних здібностей учнів;
9.5. вести навчання згідно з програмою, затвердженою Церквою.
10. Заняття у парафіяльній катехитичній школі проводить:
10.1. парох;
10.2. члени монаших спільнот;
10.3. катехит, що має вищу катехитичну освіту;
10.4. відповідно за фахом підготовлені миряни за благословенням пароха.


Додаток 2
Положення
 про порядок призначення  на катехитичне служіння і відкликання з нього
Затверджено рішенням № 5 Сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ від 9–10 жовтня 2000 р. Б.
1.  «Катехит – це особа покликана, належно підготовлена, сформована та післана Церквою для служіння і виховання у вірі Божого народу» (Катехитичний правильник УГКЦ, 85).
2.  Катехит має бути відданим Церкві та її вченню, вести життя у вірі, бути активним учасником літургійного життя Церкви, особливо Св. Євхаристії.
3.  Катехит повинен пройти формацію у визначений Церквою спосіб (навчання на катехитичних курсах, катехитичному інституті чи факультеті) згідно із затвердженою програмою. Формація катехита передбачає вивчення Св. Письма, богослов’я, літургіки, східної духовності, катехитики, психології.
4.  Особа, яка бажає бути катехитом, покликується з парафіяльної спільноти і скеровується на навчання за рекомендацією пара­фіяльного священика.
5.  Єпархіальний Єпископ окремим документом благословляє і призначає на катехитичне служіння (кан. 636 ККСЦ, п. 2).
6.  Для отримання благословення на служіння необхідно подати до катехитичної ради деканату:
6.1. прохання катехита на ім’я Єпархіального Єпископа;
6.2. письмове прохання-запевнення пароха про місце служіння катехита;
6.3. документ про освіту.
7.  Катехитична рада деканату подає список катехитів до Єпархіаль­ної катехитичної комісії, яка представляє його на затвердження Єпархіального Єпископа.
8.  Право на відкликання з катехитичного служіння має Єпархіальний Єпископ на підставі об’єктивно вказаних причин у проханні:
8.1. катехита;
8.2. пароха;
8.3. голови катехитичної ради деканату;
8.4. голови Єпархіальної катехитичної комісії, зберігаючи ієрархію відносин.
9.  Катехит має право:
9.1. від імені Церкви голосити Слово Боже;
9.2. бути катехитом парафіяльної катехитичної школи;
9.3. за дорученням пароха готувати вірних до прийняття Св. Таїнств, організовувати різні культурно-релігійні заходи: походи, табори та ін.;
10.  Крім цього, катехит має право на:
10.1. постійну катехитичну духовну формацію;
10.2. винагороду за служіння;
10.3. щорічну місячну відпустку, узгоджену з парохом.
11.  Катехит зобов’язаний:
11.1. проводити катехитичне навчання згідно з вченням Церкви та програмами, затвердженими Єпархіальним Єпископом, беручи до уваги культурні традиції, особливості громади. Відноситися з християнською любов’ю до представників інших конфесій;
11.2. вести зразкове християнське життя, брати активну участь у літургійному та суспільному житті парафіяльної спільноти;
11.3. щорічно брати участь у реколекціях, навчаннях, інших заходах, які організовуються деканальною радою і єпар­хіальним катехитичним осередком;
11.4. співпрацювати з парохом, катехитичною радою деканату, Єпархіальною катехитичною комісією з метою поглиблення і вдосконалення методів катехитичного навчання;
11.5. вести журнал обліку занять та відвідування;
11.6. впродовж місяця після отримання катехитичного служіння подати до катехитичної ради деканату річний план роботи;
11.7. звітувати голові катехитичної ради деканату про стан катехизації в парафії на кінець року;
11.8. при неможливості виконувати катехитичне служіння – письмово повідомити про це пароха.

Додаток 3
Анкета учня
Пароху (адміністратору) храму
_________________________________
назва храму
_________________________________
ім’я та прізвище пароха
_________________________________
ім’я та прізвище того, хто заповнює анкету

ПРОХАННЯ
Прошу прийняти мою дитину ______________________________
прізвище, ім’я
на навчання у Катехитичну школу імені______________________
______________________________________________________

АНКЕТА УЧНЯ
1. Прізвище, ім’я дитини___________________________________
2. Дата народження дитини________________________________
3. Батько ______________________________________________
4. Мати________________________________________________
5. Опікун_______________________________________________
6. Кількість дітей у сім’ї____________________________________
7. Школа, клас__________________________________________
8. Домашня адреса_______________________________________
9. Контактний телефон___________________________________
10. Чи приступала дитина до Святої Сповіді___________________
11. Чи приступала дитина до Святого Причастя________________
12. День і час занять, зручний для Вас (буде враховано по можливості)       

Додаток 4
Орієнтовний розпорядок дня  реколекцій для родин

Для батьків
10:00 – Початок
10:15 – Молебень, привітання
10:45 – 1-ша наука
11:30 – Перерва
11:40 – Праця в групах
12:15 – Перерва на чай
12:30 – 2-га наука
13:15 – Праця в групах
14:00 – Обід
15:00 – 3-тя наука
15:30 – Праця в групах, праця над представленням
16:15 – Представлення
17:00 – Молитва і благословення родин

Для дітей
10:00 – Початок
10:15 – Молебень, привітання
10:45 – 1-ша зустріч
11:25 – Перерва на чай
11:40 – 2-га зустріч
12:15 – Гра в групах
13:00 – Обід
13:45 – Зустріч у групах,
 праця над сценками
14:30 – Спільна гра
15:00 – Праця над сценками
16:15 – Представлення
17:00 – Молитва і благословення родин



Додаток 5
Пропоновані запитання для праці в групах на реколекціях для родин
I._ Наука:
1. Що я очікую від цієї зустрічі.
2. Де і коли в моєму житті я досвідчив Божу присутність.
3. Що мені найбільше запам’яталося з прослуханої науки.
II. Наука:
1. Яка роль батька (чоловіка), матері (дружини), на мою думку у вихованні дітей.
2._ Яке Боже благословення я бачу у заповіді: Святий день святкувати.
3. Як в моєму житті проявляється Боже благословення (на основі питань 1 і 2).
III. Наука:
1. Приготування до привітання для дітей.
Додаток 6
Пропонований план праці з дітьми  на реколекціях для родин
1-ша зустріч
1)  Знайомство з дітьми
ü Гра на знайомство. Кожен говорить про те, як його звати і яке його найулюбленіше заняття.
2)   Знайомство з першою правдою віри: Бог все створив і всім управляє.
ü Танцюємо і співаємо пісню «Хто створив ці гарні квіти?»
3)  Друга правда віри: Бог є справедливим суддею, що за добро нагороджує, а за зло карає. Йдеться про те, що за свої вчинки ми будемо відповідати. Безсмертність душі...
ü Пісня з рухами «Коли я нечемний».

2-га зустріч
4)  Створення світу
ü Разом з дітьми творимо світ. Розмальовуємо зірки, сонце, тварини, рослини і потім клеїмо їх на ватман.
ü Пояснюємо, який є Бог, і те, що Бог творить світ з любові.
ü Розмальовуємо людину, як ту, що має бути в центрі та має управляти у цьому світі.
ü Якщо буде час, ліпимо людину з пластиліну.

Інший варіант праці з дітьми
1-ша зустріч
ü Молитва
ü Гра на знайомство «Ходить Ісус по воді, по Галилейськім озері». Кожна дитина виходить в коло і каже: «Так піду з Тобою» – і називає тваринку на першу букву свого імені (Микола – муха), потім цю тваринку ми всі вгадуємо.
ü Пісенька «Коли я нечемний».
ü Гра «Гнізда».

2-га зустріч
ü Пояснення про шість правд віри.
ü Пісня «Не роби маленьке очко, що не слід».
ü Аплікація «Створення світу».
ü Пояснення, що Бог все сотворив і всім управляє на основі Книги Буття. Катехит читає день творення, дітки це клеять на папір і в кінці по середині ватману клеїмо людину.
Після обіду йдемо в спортзал.
ü Діти бігають і грають в ігри. Велика гра за участю всіх груп дітей одночасно:
§ Струмок
§ Пінгвін
§ Скачки
§ ...

Після спортзалу йдемо в клас, де продовжується праця. Діти з пластиліну ліплять себе або братиків чи сестричок

Кінцева зустріч
ü Готуємо подарунки батькам:
§ малюнок тата і мами;
§ пісня «Боже, дякую Тобі»;
§ надуваємо кульки, де всередину кладемо побажання татові і мамі, зверху кульку розмальовуємо.
ü Репетиція сценки.
Додаток 7
Орієнтовний кошторис проведення
реколекцій для родин
1.  Допоміжні засоби:
а) канцтовари (олівці, клей, кольоровий папір, папір формату А4);
б) іграшки для дітей;
в) витинанки, розмальовки.
2.  Перекуска.
3.  Обід.
4.  Оренда приміщення.
5.  Подяка запрошеним особам.
6.  Транспорт.
7.  Книги: Серія «З нами Бог», «Я – Божа дитина», ігри.
8.  Образки (на лицьовому боці – ікона Богородиці, на звороті – молитва митрополита Андрея Шептицького за українську родину).
9.  Буклети про парафію.
10.   Бейджики.

3 коментарі:

  1. Коли "Порадник" буде доступним в інтернеті?

    ВідповістиВидалити
  2. Привіт друзі, я тут, щоб розповісти вам все, як я відвоювати свого чоловіка після довгої розлуки. Я не міг завагітніти після шести років шлюбу, так що я був вигнаний з будинку моїм чоловіком і його сім'єю, коли я мав на увазі старого мого друга, який направляв мене до цієї великої людини, яка допомогла мені відновити мій розбитий будинок. його дійсно річ радості та є так так щаслива зараз з моїм чоловіком та нашою маленькою принцесою Mandera. Все завдяки цьому прекрасному доку. ось його контакт у випадку, якщо вам потрібна будь-яка допомога від нього. email: okosunhomeofsolution@gmail.com або whatsapp через +2348026905065

    ВідповістиВидалити
  3. Хороші статті, Ви чули про пана Бенджаміна, електронна пошта: 247officedept@gmail.com - Контакт WhatsApp: + 1-9893943740 - хто працює з фінансовою службою, вони видають мені позику в розмірі 95 000,00 доларів для запуску мого бізнесу, і я плачу їм щороку ось уже два роки, а у мене ще 2 роки, хоча мені подобається працювати з ними, оскільки вони є справжніми позикодавцями, які можуть дати вам будь-яку позику.

    ВідповістиВидалити